Поясніть, яке значення Славків батько вкладав у словосполучення «макси-альне навантаження». Прочитайте останній абзац розділу «Дискусія за пар-Яке значення цим словам надає Славко?​

ответ:Інтригуючи сюжет, тонкий гумор, яскраві постаті маленьких героїв — ось прикмети художніх творів для дітей Ярослава Стельмаха.

У повісті "Химера лісового озера" автор змалював шукачів пригод, романтиків Митька та Сергія. Хлопці влітку зібралися до Митькової бабусі, щоб ловити комах для колекції, вудити рибу, купатися й ходити до лісу. Та сталася подія, яка змінила всі плани цих допитливих хлопчаків. Вони почали готуватися до зустрічі з чудовиськом, що живе в озері. Хлопці сміливі, відважні, не кожен би залишився на ніч біля озера. Щоправда, їм теж було страшно, і вони не соромляться в цьому признатися: "Лізти хотів, але боявся — страх один", "І я боявся. Аж тремтів".

Митько і Сергій цілий місяць відчували себе дослідниками, слідопитами, шукачами. Вони бігали до бібліотеки, прочитали багато цікавого про стегозаврів та археоптериксів. Бабуся не могла нахвалитися хлопчиками: "Тихі, сумирні, слухняні, посидючі. А книжки як люблять! Це ж щастя — таких діточок мати".

Хлопці дружелюбні, вони не образилися на Василя, який хотів їх обдурити і налякати. Навпаки, подякували йому за те, що влаштував їм такі цікаві канікули: "Ми відкрили для себе такий світ, який тобі, Васю, і не снився".

А попереду у хлопців був ще цілий літній місяць, не менш цікавий і переповнений новими подіями.

Объяснение:

Відповідь:У землянці було накурено. Бійці сиділи у присмерку в найрізноманітніших позах, притулившись один до одного чи обнявши один одного. Всі вони були різні і всі рідні. Усіх їх об'єднувало одне почуття єдиної сім'ї, те незабутнє і неповторне, що перед лицем щоденних небезпек гуртує на війні чисті серця юнаків, що лишається потім людині найдорожчим спогадом на все її життя.

***

Пройдуть літа, загояться рани, приорються ворожі кладовища, забудуться пожарища і многі події поплутаються в сивих головах од частих спогадів і перетворяться уже в оповідання, але одне зостанеться незмінно вірним і незабутнім — високе і благородне почуття товариства і братства всіх юнаків, що розбили і стерли з лиця землі фашистське божевілля.

***

Савка вийшов із своєї хатки і дивився на нас, як намальований. Було йому літ сімдесят чи, може, й більше. Він був маленький, з підстриженою борідкою. Був би він сильно схожий на святого Миколу-угодника, коли б величезна, мов коров'ячий кізяк, стара кепка не лежала у нього на ушах та землистого, так би мовити, кольору светр не висів на ньому, як на хлопчику батьків піджак.

***

Чого вони так тієї смерті бояться? Раз уже війна, так її нічого боятися. Уже якщо судилася вона кому, то не втечеш од неї нікуди.

***

А не знають, трясця їх матері, що вже кому на війні судилося вмерти, так не викрутишся, ніякий човен тебе не врятує. Не здожене куля, здожене воша, а війна своє, казав той, візьме...

***

Що у військовому статуті сказано про війну — ну? Хто скаже? Мовчите, вояки. Сказано: коли цілиш у ворога, возненавидь ціль.

***

Душа, хлопче, вона буває всяка. Одна глибока і бистра, як Дніпро, друга — як Десна ось, третя — як калюжа, до кісточки, а часом буває, що й калюжки нема, а так щось мокреньке, неначе, звиняйте, віл покропив.

***

Стійте тікать! Чим же далі ви тікаєте, тим більше крові проллється! Та не тільки вашої, солдатської, а й материнської, й дитячої крові.

***

Людська душа молодецька сильніша за всяку танкетку! Була, єсть і буде!

***

Не з тієї пляшки наливаєте. П'єте ви, як бачу, жаль і скорботи. Марно п'єте. Це, хлопці, не ваші напої. Це напої бабські. А воїну треба напитися зараз кріпкої ненависті до ворога та презирства до смерті. Ото ваше вино.

***

Жаль підточує людину, мов та шашіль. Перемагають горді, а не жалісливі!

***

Що наша кров, коли страждає вся наша земля, увесь народ? — голос капітана зазвучав, як бойова сурма. — Я, хлопці, у бою сторукий, помножений стократ на гнів і ненависть!..

Пояснення: