1-призвисько кота Софийчиной Бабуси а-мурчик б-фантик в коток 2-у кого в роду Софийки з явилися корали а- в мами софийки б-титки снижани в-прабабуси клави

1б 2б

Объяснение:

Мне учительница засчитала эти ответы

Відповідь:1 Фантик

2 Прабабусі клави

Пояснення:

Морально-етичні проблеми кіноповісті О. Довженка "Зачарована Десна"

Майстри слова надавали важливого значення народній моралі, показові її впливу на формування характеру і світогляду людей. Шевченківська жага поставити слово на сторожі поневоленого народу була провідною зорею в житті і творчості кращих українських письменників.

З цього погляду заслуговує пильного аналізу кіноповість О. Довженка "Зачарована Десна", яку без перебільшення можна назвати найкращим автобіографічним твором в українській літературі повоєнних років. Її автор, відмовившись від традиційного переказу вражень дитячих літ, ніби підняв завісу над найважливішим, найпотаємнішим і показав, як у трудовому середовищі формувався світогляд майбутнього митця, які об'єктивні чинники впливали на становлення його уявлень про прекрасне і потворне, про правду і кривду. Призмою, крізь яку проходили враження і роздуми зрілого художника (а він завжди присутній у творі), стали перші уроки народної моралі й етики, глибоко засвоєні малим Сашком у селянській сім'ї. Про що б не вів мову Олександр Довженко у "Зачарованій Десні" — про гру і пустощі свого маленького героя, нелегку працю його матері чи батька, невдале полювання Тихона Бобиря чи косарський талант дядька Самійла — кожна подія оцінюється єдиною міркою: естетичні критерії художника визначаються народною мораллю й етикою.

Основу народної моралі, зокрема селянської, визначало ставлення до праці. Знаючи ціну мозолям, важкій роботі, селяни з повагою ставляться до працьовитих. Праця є категорією етичною й естетичною. Хлібороб завжди вимальовувався натурою гармонійною: працьовитість, врода і фізична досконалість поєднувалися з високою моральністю й розумом. Врода цінувалася, коли доповнювала працелюбність людини.

Великий Володимир, князь київський і самодержець усіх Руських країн, був сином Святослава, внуком Ігоря і святої Ольги і правнуком Рюрика, якого призвано на князівство руське від варягів. Вів він рід свій од Августа, кесаря римського. Князівський престол Рюрик мав у Великому Новгороді. Ігор же Рюрикович по батьковій смерті переніс престол до Києва — тут народився у нього від святої Ольги син Святослав. А у Святослава Ігоревича було три сини: Ярополк, Олег і Володимир — не від однієї жінки. Розділяючи велике князівство руське між трьома своїми синами, Святослав дав старшому сину Ярополку Київ, середньому Олегові — древлян, а наймолодшому Володимирові — Великий Новгород. По смерті великого князя Святослава Ярополк, котрий сидів на батьковім престолі, пішов війною на древлянського князя Олега, брата свого, убив його і князівство його собі забрав. Як взнав про це князь великоновгородський Володимир, злякався Ярополка, старшого брата свого, що той і йому таке вчинить, та й утік за море до варягів. Ярополк же взяв у своє володіння і великоновгородське князівство, як і древлянське. Але в короткому часі Володимир велику силу зібрав воїнську — трохи від варягів, трохи з інших руських земель — і пішов на Ярополка, князя київського, убив його і прийняв князівство київське і жону братову, родом грекиню. Учинив він себе монархом усієї Руської землі і поставив ідолів у Києві на місцях високих — кланявся їм із жертвами і весь народ до ідолопоклонства приводив. А тих, що не зволяли кланятися ідолам, повелів карати смертю. І був тоді вбитий блаженний Феодор-християнин із сином своїм Іоанном, який не хотів ані бути сам ідолопоклонником, ані сина свого дати на бісівську жертву.