Написати власне висловлювання на УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ! з приводу розуміння тези " Виховання поваги до життя-подвигу славетної українки.Переконання, що за будь-яких обставин потрібно зберігати стоїцизм духу.Усвідомлення духовної цінності неоромантичного світогляду.Розуміння того, що любити«слово у вірші» - могутній засіб впливу на духовність, інтелект людини. Розвиток естетичного смаку. Усвідомлення кохання як життествердного почуття, творчої сили, що стимулює духовне піднесення, збагачення, розквіт людини. Уміння бачити переваги високої духовності над буденністю».

Три як рідні брати
Повість

Ледве Іванові виповнилося двадцять років, як його забрали в солдати.
Вдома зчинився великий плач, плакали і мати, і сестри.
Попрощався солдат з усіма й пішов.

Пройшло два роки, та немає Іванові втіхи. Легшає тільки тоді, як Богові.
Він відрізняється від усіх інших солдат, в казармі всі кричать і б’ються, а він все мовчить. За це капрал Косович прозвав його кам’яним.
Якось капрал прибігає в казарму і повідомляє Іванові Шовканюку, що до нього з дому прийшов лист. Солдати сміються, що тепер хлопцю доведеться за все платити. Тільки сам Шовканюк знає, як тяжко живе його мати-вдова з дітьми, а брат зовсім хворий.

Наступного дня Іван приходить за листом, а капітан кидає йому лист просто в обличчя. Поніс хлопець листа до єфрейтора, щоб прочитав. Писали, що брат Онуфрій лежить при смерті, сестри пішли в найми, а брата Василя взяли у двір до волів. Все мусили продати за податки.
Онуфрій прощався з братом, просив не забувати та прийти у відпустку до матері.
ІV
Наступного дня хлопець знову йде до капітана просити про відпустку. Той тільки розсердився й звелів заарештувати нахабного солдата. Та Іванові все вже було байдуже. Хотів він навіть втопитися від такої наруги.
V
На третій день Івана повели до рапорту. Капітан звелів прийти всім словакам, яких зловили після повстання 1848 р. Просив їх залишитися ще на один рік. Згодився тільки один капрал Бай, який поставив умову: залишиться, якщо Шовканюка пустять у відпустку.
Капітан погодився.
VІ
Наступного дня Іванові видали документ і стару шинель. Він все хотів дочекатися Бая та подякувати йому, але побоявся, що начальство передумає.
Вийшовши на дорогу, побачив капрала й дуже зрадів. Зайшли вони вдвох у шинок, випили вина. Капрал подарував Іванові на дорогу кілька монет, примусив узяти. Хлопець вирішив купити подарунки рідним.
VІІ
Через тиждень, на Святий вечір, Іван був на Вижниці. До рідної хати залишалося небагато, та стало йому зовсім погано від голоду. Хлопець присів і вже ніяк не міг встати. А зверху сипав сніг.
VІІІ
Прокинувся Іван у теплому ліжку, а над ним стояв красивий молодий жандар. Він розповів, що знайшов Івана біля будинку непритомного.
Другий жандар зауважив, що треба менше пити. Іван став турбуватися, де його одяг, бо мусить іти, та молодий жандар заспокоїв його і попросив залишитись до наступного дня. Це підтвердив і лікар.
ІХ
Іван згадує своїх рідних. Жандар розповідає йому, що вже тиждень минув, як брата поховали. Іван здивувався, що той знає його родину. Той розказує, що зупинявся у них на квартирі, там і познайомився з Онуфрієм. Розказав і про те, що сестри в наймах, та сам чомусь почервонів.
Дивіться також
Три як рідні брати (скорочено)
Х
Наступного дня Іванові полегшало, і він зібрався в дорогу. Жандар повідомив, що по нього приїде віз.
Вдома було холодно, мати лежала на печі ледве жива. Коло неї сидів молодший син Василь. Іван зразу почав хазяйнувати В хаті: запалив піч, порався. Став розпитувати й про Онуфрія. Близько півночі прибігли сестри, розказували, що паки їх не пускають з двору, тому вони не можуть допомагати матері.
Іван роздав усім подарунки, залишився тільки Онуфріїв.
ХІ
Наступного дня Іван пішов найматися на роботу. Працював у лісі до страшного поту. Через два тижні прибіг Василь зі звісткою, що мати зовсім слаба. Прийшов син додому, а мати вже померла. Іван став лаяти малого, а той плаче та говорить, що мати його не пускала, бо боялась за нього.
ХІІ
Поховав Іван свою матір та й сам захворів. До нього приходить піп, вимагаючи плати за похорон, та так і пішов, забравши торбину з військовим одягом. Прийшли війт і десятник питати, чому покинув роботу. Хлопець обіцяв відробити, як видужає. Війт пропонував підписатися на ґрунт, але хлопець відмовився.
Зовсім гірко стало Іванові.
До нього зайшов товариш Як

Вы будете смеяться, но всё что связано с Тарасом Шевченко и его «Кобзарём» напрямую связано с одним из методов захвата власти в чужой стране. Я подробно покажу это ниже мне в этом простой и логичный анализ прижизненных и последующих изданий его произведений.Что то странное творится и с «Кобзарём» и с его автором.При жизни Т. Г. Шевченко было несколько изданий «Кобзаря»:— первое, в 1840 году в Санкт-Петербурге, книга насчитывала всего 20 страниц;— второе издание было в 1844 году вместе с поэмой «Гайдамаки», под общим названием «Чигиринский кобзарь», и появилось исключительно потому, что сама по себе поэма «Гайдамаки» изданная в 1841-1842 году, почти не продавалась, а с 1844 года шла в «нагрузку» ко второму изданию «Кобзаря»;— третье издание было уже в 1860 году, уже после возвращения Шевченко из москалей (из солдат), обратно в Питер.Но вот что интересно, ни одно прижизненное издание «Кобзаря»  простому человеку посмотреть нереально! Даже фотокопии нормальной нет, что бы можно было посмотреть на каком же всё таки языке писал свои вирши нынешний «классик украинской литературы». Я даже больше скажу, даже посмертные издания «Кобзаря» практически отсутствуют до советского времени, а те что есть – почему то были составлены, отредактированы и переведены (!) во Львове (в то время Львов это не Россия, не Украина, а Австро-Венгрия!)!Хотя прямо о переводе трудов Шевченко не написано, а написано «выверено» по, внимание (!) «оригинальным рукописям Шевченко»!