Як Вадим пояснив Софійці причину, через яку вкрав у неї намисто? Русалонька з 7в.!

точно не знаю но вроде так

Объяснение:

а. воно йому дуже сподобалося б. йому дуже були потрібні гроші

Вічна проблема вибору не раз постає на життєвій дорозі, про неї задумувався не один поет.
     Змінюються покоління. Життя людства мов «вічна колиска», що гойдається «маятником» в буремні «над штормом, над шабельним блиском» і мирні «над леготом теплим в житах» часи. «Життю — ні кінця, ні начала», — пише Борис Олійник у своєму вірші. Бачимо, що мова йде не про конкретну людину, героя вірша, а про людство в цілому, а значить про кожного з нас. Це роздум про вибір світогляду, філософії життя, правильної життєвої позиції. Цей вибір є різним. Можна бути пасивним споглядачем усього, пристосуватися до обставин і не залишити по собі ніякого сліду.
          Один передбачливо очі
           Прикрив ще на крок від межі,
           Ввійшовши клітиною ночі
           Тихенько: чи жив, чи й не жив?
А можна жити повноцінним життям. Вчитися, працювати і досягати успіхів. Свою майстерність, уміння і талант дарувати людям. Шукати істину. Не зупинятися на досягнутому. Ніколи не миритися з несправедливістю. Свідомий вибір не є легким. Він потребує мужності, а в особливих випадках навіть самопожертви.
          А інший — на кроки не міряв:
          Летів, і гримів, і… згорів.
За таких умов життя не є даремним, бо залишений спадок стає надбанням людства. А пам’ять про видатних людей є вічною.
          І люди відкрили в сузір’ях
          Зіницю нової зорі.
     Поезія автора – заклик до роздумів про життя. Це вічне протиборство добра і зла. Важливо знайти своє місце в житті. Що ж до себе, то автор говорить однозначно:
          Я б вибрав найвищу почесть:
          У чистім і чеснім бою
          На чорному мармурі ночі
          Зорю записати свою!
     А читачу дається можливість зрозуміти сенс буття і робити правильний вибір.

"Стало гiрко Тосi, гiрко. I тут вона пригадала, як вставала раненько, як iщла назирцi за Юрком, i в недоброму   передчуттi стиснулося серце. Вона через садок майнула на сусiдський двiр, до ящика, а каченята вже деякi лежать на травi, а деякi ледве голiвки тримають. Вона на них водою прискати, вона iх трусити, але хiба це Не тямлячи себе, хапала i ховала каченят за пазуху. Вони дiткнулися вялими тiльцями, але й не ворушились"                    Тобто Тосi стало шкода каченят, розумiючи , що вони загинуть вона вирiшила повернути птахам свободу.