Які почуття ви переживали під час читання частини турецький Охотник Чи шкода вам було Вітьку​

Відповідь:

1.  Михайликові не раз перепадало від матері «на горіхи». Але за один його вибрик хлопцеві  влетіло найбільше. Коли перший лід вкрив прицерковний пагорб і дітиська організували на ньому ковзанку, то хлопець не витерпів і «тихцем шатнувся у сiни, вихопив з-пiд жорен ночовки, заарканив їх мотузочком i босонiж пометлявся до дiтвори». На ковзанку прибігла мати Михайлика і світ білий потемнів у його очах, коли він «опинився перед поблiдлою од страху i гнiву матiр'ю». Мати покарала хлопця: спершу з нього «вибивали дурування» i сварили. Хлопець не смів перечити, бо розумів, що «за це можна вiдхопити зайвого духопелика». Потім хлопця відігрівали на печі і поїли малиновим чаєм.

2. Як кожна дитина Михайлик любив своїх батьків. Він також розумів, що мамі одній важко поратися по господарству і що вона сумує за батьком. А ще Михайлик сподівався, що батько привезе йому чобітки. Цитата: «Скучив. Мамо, а може таке бути, що тато й чоботи привезе менi?»

3. Цитата: «Я не дуже кривлюсь, коли треба щось робити, охоче допомагаю дiдусевi, пасу нашу вреднючу коняку, рубаю дрова, залюбки гострю сапи, люблю з мамою щось садити або розстеляти по веснянiй водi i зiллю полотно, без охоти, а все-таки потроху цюкаю сапкою на городi i не вважаю себе ледащом».

4. Михайлик ріс розумним і допитливим хлопчиком, з книжок і від рідних знав багато байок, приказок, любив пожартувати. Слова «Птиця також боса ходить і не журиться» адресовані дядькові Себастіянові, який приніс в дім Михайлика листа від батька і жартував з хлопцем. Це були важкі роки, коли в країні точилася  громадянська війна, в лісах орудували озвірілі бандити, селяни виживали як могли. У сім’ї хлопчика не було змоги купити Михайликові чобітки, але незважаючи на це Михайлик відчував себе затишно і спокійно і рідній домівці. Жартуючи, він, напевне, хотів сказати дядькові Себастіянові, що відсутність взуття – не є приводом для великої журби. Он, і птиця  не журиться тим. що вона боса.

5. Дідусь Михайлика змалечку привчав його бути справжнім господарем.  Хлопець ріс у звичайній селянській родині, які з діда-прадіда займалися сільським господарством. Сільськогосподарської  техніки в ті далекі  час не було, а робота була фізично важка. У кого в дворі не було міцних чоловічих рук, коня, волів міг і не вижити. Тому дідусь і казав Михайликові, що без худоби селянин нічого не вартує.

6. Мати Михайлика вірила, що земля-годувальниця як жива істота – все бачить, все чує і все знає. А тому Ганна Іванівна частенько  розмовляла і з землею і з насінням, «довiряючи свої радощi, болi й просячи, щоб вона родила на долю всякого…». Саме матір водила хлопчика любуватися першим пуп’янком огірка, першим соняшником, навчила його любити росу і легенький ранковий туман, квіти, трави,  дерева. Вона показала як плаче навесні від радості дерево, як ночує у соняшнику оп’янілий джміль

Пояснення:

1) Як гарно в зимовому лісі. 2) Зима накрила білою ковдрою землю і дерева. 3) Все навколо білим-біло, тільки рясніють зелені пухнасті ялинки і червоні грона горобини. 4) Довкола така тиша, що здається ніби вся природа спить зимовим сном. 5) Может здаватися, що всі мешканці лісу теж заснули, але це тільки на перший погляд. 6) Ось на снігу видніються сліди зайця, а трохи далі пробігала руда лисиця. 7) Над головою ніжно-блакитне небо. 8) Сонечко яскраво світить, але не гріє. 9) Воно змушує  переливатися сніг тисячами діамантів. 10) Скоро прийде весна і ліс заграє зеленими фарбами, а поки він занурився в глибокий зимовий сон.