Які особисті мрії поета відобразилися у творі росли укупочці зросли​

Відповідь:

Головна героїня твору — безталанна наймичка Ганна. Її життя дещо нагадує Катеринине. Як і Катерина, Ганна — жертва пан­ської розпусти. Вона теж «покритка», але не повторює сумної історії своєї попередниці, а зберігає своє життя для улюбленого сина Марка. Ганна ні на хвилинку не забувала про свій материн­ський обов’язок. Любляче серце не повело її стежинами Катерини до ополонки, а підказало інший, значно важчий і благородніший шлях, до кінця життя бути позбавленою прав материн­ства. Чи може бути більша мука-кара для матері?

У пролозі мовиться про якусь жінку з дитям на руках. Ганна приходить на хутір «у найми проситись» тільки через рік і дуже радіє, коли господарі погоджуються її взяти, дитину доглядає, «ніби матір». Залишившись наодинці з малим, «тяжко, важко плаче», причини цих сліз «не зна Марко, росте собі». Щоб по­шкодити добрій славі Марка, не згоджується бути посадженою матір’ю на його весіллі. Коли Марко і Катерина вітають Ганну після повернення з Києва, як рідну матір, вона лякається: «Може вони знають. Може, вони догадались.» В останні хвилини життя нещаслива мати всіма силами намагається діждатися Марка з до­роги і відкрити таємницю його народження.

Трагедія Ганни не тільки в тому, що вона, багата, із славного селянського роду, мусить народити в пустельному полі й підки­нути дитя чужим людям. Ще більших невгасимих, щоденних страждань завдає їй те, що вона мусить ховатися зі своїми по­чуттями до сина, притлумлювати їх, а тому позбавлена материн­ського щастя.

Характеристика Ганни : Любляча мати;

Щирість, простота, відвертість; працьовитість і щедрість;

Набожність, дотримується народних обрядів;

Повага до людей;

Терплячість, здатність до важких страждань;

Ніжність;

Безталанність;

Жертва тогочасного суспільства.

Пояснення:

кохання — основа життя. це почуття, яке дарує людині віру в себе, надію на щасливе майбутнє, сили для подолання будь-яких перешкод. саме таким було почуття остапа та соломії. та, як кажуть, хто не кохає, той і горя не знає.

із самого початку твору автор примушує нас співчувати
головним героям, захоплюватися ними. остап і соломія щиро кохають одне одного, але щастя не мають, бо бездушний лях спочатку розлучив їх, а потім погрожував хлопцеві позбавленням життя. розлука з коханим завдавала болю дівчині, але вона розуміла, що лишатися йому не можна. і коли остап втікає із
рідного села у пошуках волі, соломія вирушає за ним, за своєю долею. не могла вона, вольова, мужня жін­ка, занапастити себе, приректи на довічне життя з нелюбом. обираючи між сімейним і панським рабством та невідомістю вона, як справжня оптимістка, обирає останнє. заради коханого соломія «вбралася у
штани та ладна мандрувати хоч на край світу», навіть кіс своїх не пошкодувала.

її рішення спочатку злякало остапа, але закохане серце юнака сповнилось надією і пліч-о-пліч вони на пошуки волі та щастя.

яким же був цей шлях? з першими труднощами остап і соломія
зустрілися під час переправи через дунай. чекаючи перевозу, вони, як і десятки інших вті­качів, стоять у воді: «тіло терпне, тіло деревеніє, кудись поділися ноги». але дівчина терпляче зносить всі злигодні, вона не скаржиться, бо «чи не однаково ги­нути тут, серед сього багна, чи вдома в неволі»…
цього разу переправитися не вдалось, та молоді люди не зневірилися, вони вперто йшли до своєї мети. пра­цювали до нестями, будуючи пліт. і, нарешті, під покривом ночі остап і соломія залишають рідну землю, яка в одну мить стала для них чужою. всі їхні думки, сподівання нарешті, здавалося б,
здійснилися. та гримнув постріл… невже це кінець? невже цей козак одним пострілом убив їхнє щастя? ні, соломія не розгубилася, вона не віддасть свого коханого в руки смерті. у темряві дівчина намагається перев’язати рану остапові, а потім тягне його, напівсвідомого, за плавні. жіноча любов,
материнська турбота надавали соломії сили у пошуках шляху до порятунку. її наполегливість врятувала життя їм обом.

поки поранений остап одужував, дівчина невтомно працювала, щоб зароби­ти на проживання. та доля не була милосердною до них і знову послала випробо­вування. турецькі
жовніри разом з циганами, які вчинили розбій, полонили й остапа. і знову вірна подруга намагається врятувати свого безталанного ко­ханого. вона продає свій одяг, купує пістолі, підмовляє івана котигорошка до­ їй звільнити остапа. дівчина розуміє всю небезпеку її задуму, та життя в чужій країні без
коханої людини було б гіршим за смерть. тому, ні миті не сумніваючись, соломія разом з вірним товаришем пливе на порятунок в’язня.

і знову постріл. дівчина у воді, вона напружує всі сили, щоб дістатися до бе­рега, бо «там так гарно, там сяє сонце, там земля, там небо синє, там
радість, життя». втрачаючи сили, останнє, що чує соломія, — поклик її душі: «остапе! » а у відповідь серце промовляє: «соломія». правду говорять люди: «до біди до­ріг багато, а од біди і стежки немає».

протягом всього твору ми захоплюємося соломією, її нежіночою мужністю та
відвагою, здатністю на самопожертву, самовідданістю та вірністю. і хоча по­чуття остапа проявлялися по-чоловічому скупо, все ж ми розуміємо, що він щи­ро кохав соломію. коли він, безпомічний, лежав у плавнях, лякала його не смерть, а те, що він не зможе «обняти кохану». кохання було єдиною світлою
плямою у житті остапа мандрики, і вірність йому він зберіг до кінця життя.

дуже б хотілося, що пригоди героїв твори закінчилися інакше. я , що якби соломія не загинула, вони б з остапом змогли б врятуватися разом і прожили б потім довге та щасливе життя. напевно вони б оселилися десь
у тихому і спокійному місці, завели б своє господарство та мали б багато дітей. але здобувши б волю, вони б не заспокоїлися лише на тому, що отримали щастя для себе, а й б іншим виборювати свободу. без усякого сумніву, якщо б соломія не загинула, вони б з остапом пронесли своє велике кохання через
усе життя та прожили б щасливе та довге життя.