До ть виконати завдання: уважно роздивіться поданий нижче малюнок; визначте, які художні деталі новели "Гер переможений" зображені на ньому й що вони уособлюють у творі.

Зима - складна пора року для зайців, тому зайчики готуються до зими заздалегідь. Восени зайці ліняють, щоб зустріти холоди у нових пухнастих шубках. 

В Україні водяться два види зайців: русак і біляк. Взимку їх легко відрізнити за кольором шубки. У біляка хутро взимку біле-білесеньке, тільки кінчики вух темні. Біляка важко помітити на білому сніжку. Заєць-біляк в Україні зустрічається рідко. 
Заєць-русак в Україні зустрічається частіше. Влітку його хутро сірого кольору, з боків жовто-руде, а на спині - бурувате. На зиму шубка зайця-русака біліє з боків, і він стає менш помітним для хижаків.

Взимку зайці харчуються корою, дрібними гілочками, сухою травою, якщо знайдуть. Постійного житла у зайців немає, і в сильні холоди вони ховаються під засніженими кущами та у неглибоких ямках. Якщо сніг глубокий, зайці навіть риють у ньому нори, щоб сховатися від холодного вітру.

Мій дідусь Гриша завзятий рибалка. Він говорить, що наш Удай прекрасна і чарівна річка, яка таїть у собі казку. Але не кожному та казка відкривається.

— Ходи над річкою тихо, як ходить сонечко. І тоді ти неодмінно побачиш живу казку, —учив мене дідусь.

— І ось ми з ним на зеленому березі. Сідаємо у човен і тихо відпливаємо від берега. М’яко лягає весло у прохолодну чисту воду. Потім дідусь кладе весло на дно човна і прикладає палець до вуст.

— Раптом у воді щось булькнуло, і над поверхнею застрибала маленька краснопірка. За нею гнався смугастий окунь, настовбурчивши колючки свого плавця. В цю мить біла лілія підставила рибці зелений листочок, схожий на долоню. Краснопірка вистрибнула на нього і завмерла, а окунь стрілою промчав мимо.

— Ква-а-ах! — зітхнула полегшано жаба.

Краснопірка почала підстрибувати на листочку. Танцює! — вирішив зелений коник, гойдаючись над водою на тоненькій травинці. Він дістав свою жовту скрипочку.

— Ті-лі-лінь, ве-се-лінь, — зазвучала ніжна пісенька.

Почувши її, звідкісь узялися метушливі пуголовки, жук-водолюб виринув з глибини, навіть жук-вертячка застиг. Заслухався.

Стомилася рибка танцювати, чемно вклонилася товариству і пірнула у воду. Тут і скрипочка затихла. Артистам аплодували прозоро крилі бабочки, схожі на вертольотики.

Я теж хотів заопладувати, але глянув на дідуся і згадав його пораду поводитися на воді тихо. Раптом біля куща верболозу щось зблиснуло, вдарило по поверхні великим хвостом і над водою показалася риб’яча голова.

— Та це ж щука! — вирвалося в мене.

— Ти-хо! Починається ще одна казка, — приклав палець до вуст дідусь