Скласти інформаційний кущ про білого коня ШЕПТАЛА (який він (можна через прикметники)? що робить (його дії)? чим вирізняється від інших тварин? про що думає? чого бажає? про що мріє? як ставиться до людей? чому став сірим? Чому змирився зі своєю долею?)

білий кінь, волелюбний, тікає від хазяєна, вподобаний Степаном, мріє виступати у цирку, ненавидить табун та гурт, покірний, працелюбний, в кінці твору повертається.

Объяснение:

Якщо не важко поставте 5 зірок та лайк

Коломийка — найпоширеніша танкова пісня, котра поєднує в собі поетичне слово, музику і танець в одну цілість.

кожна коломийка складається з 2 рядків по 14 складів та може бути як приспівкою до танцю, так й існувати незалежно від нього. коломийки лаконічно, але дуже виразно змальовують буденний та святковий побут. поряд з цим у них закладено глибокий зміст, широку гаму народно-філософських поглядів та психології.
коломийки не існують відокремлено як маленькі дворядкові пісеньки. вони об’єднуються у «віночки» («в’язанки»), які не мають сталого поєднання, а спонтанно добираються до конкретної ситуації. адже коломийка - дуже імпровізаційний жанр: вправні народні виконавці люблять експромтом складати коломийки до різних життєвих оказій. коломийкова мелодія, не змінюючи свого основного строю, може приймати то сумний, то веселий характер, тому вона надається однаково добре до передачі трагічних і веселих моментів народного життя.
завдяки незвичайному багатству і різнобарвності мови коломийок вважається, що той, хто хоче навчитися гарно висловлюватись, мусить учитися коломийок напам'ять. а через їхній жартівливий, життєствердний пафос коломийки не забуваються, а із покоління в покоління.

Тема: заклик до сприйняття людської гідності, неповторності кожної особистості.
iдея: довести читачевi, що кожна людина неповторна. ідея людської гідності, гордості за того, “що ти – людина”, доповнюється тут мотивом уселюдської спільноти яскраво вираженим протестом проти диктату сили, авторитарності”.
мотиви: справедливiсть, життєздатність, самоповажага. через цi мотиви автор яскраво передав образи свого власного «я», народу, влади.
провiдним художним засобом є — «ми — не безліч стандартних «я», а безліч всесвітів різних.» епiтети: «очицями, повними блекоти», «він гримів одержимо і люто», «лице рябе».
протиставлення: «ми — це народу одвічне лоно, ми — океанна вселюдська сім’я.»
афористичний висновок вірша “я…” можно сприймати як максиму самого поета, його розуміння призначення кожної людини на землі.