«В тюрмі варшавській був я кілька діб, жував у Празі семидальній хліб, в Молдові їв солодкий виноград, ногами зміряв всенький Семиград, — та у якій не був я стороні, щось наче завжди плакало в мені: іди туди і віку там дожий, у землю рідну, де ти всім чужий» , -це про (Ліна Костенко« Маруся Чурай»)

Дяка-філософа

Объяснение:

Є у любій нашій школі різні типи класів.
І чимало в нашій школі класів-лоботрясів.

У цих класах добрі діти, гарні та веселі,
І відразу після школи мчаться до оселі.

Не цікавить їх навчання та не тягне в школу,
Їм пошвидше би до друзів і собі додому.

У цих класах усі діти ну зовсім не вчаться.
І заходити до них вчителі бояться.

Діти скачуть та грохочуть, голасно сміються,
Їх ніяк не зупинити - жарти так і ллються.

І навіщо вони ходять в нашу гарну школу?
Краще взялися б за розум та і йшли додому.

Там вони би посиділи та поміркували,
Як себе потрібно вести, щоб їх поважали.
Но это сочиняла не я, просто в интернете ее нашла, может тебе и подойдет!

Цитатна характеристика:

-  «…Коли б хоч скоріше, а то жує та й жує, прямо душу з тебе вимотує: хліб з’їдає і час гаїть…»;

- «Ох, земелько, свята земелько — Божа ти донечко! Як радісно тебе загрібати докупи, в одні руки… Приобрітав би тебе без ліку. Легко по своїй власній землі ходить. Глянеш оком навколо — усе твоє; там череда пасеться, там орють на пар, а тут зазеленіла вже пшениця і колоситься жито: і все то гроші, гроші, гроші…»;

-  «Я не буду панувати, ні! Як їв борщ та кашу, так і їстиму, як мазав чоботи дьогтем, так і мазатиму, а зате всю землю навкруги скуплю»;

- «Ох, земелько, свята земелько — Божа ти донечко! Як радісно тебе загрібати докупи, в одні руки… Приобрітав би тебе без ліку!»;

-  «Їдеш день — чия земля? Калитчина! Їдеш два — чия земля? Калитчина! Їдеш три — чия земля? Калитчина!.. Диханіє спирає…

-  «…бере і в свого, і в чужого»;

-  «Ой Пузирі! Глядіть, щоб не полопалися, а замість вас Калитку розіпре грошового»;