1. Прочитати повість-казку Ю. Винничука "Місце для дракона"2. Дати відповіді на питання (письмово)- Чому пустельник не хотів вчити дракона читати?- Чому вважав, що якщо дракон «зачерпне краплю мудрості, то довіку ситий не буде»?- Як ви вважаєте, які досягнення дракона у навчанні найбільше здивували пустельника?- Чому в народі існує думка, що «дракони приходять у світ лихо чинити»?- У чому намагався переконати пустельника дракон?- У чому ж, на думку пустельника, призначення дракона?- Як ви розумієте слова пустельника: «Я тобі в душу не зазирну і кров’ю твоєю не покермую»?- Як ви розумієте вислів пустельника: «Бач, тобі пальця в писок не клади!»?

1 .Тому що думав що він злий і з'їсть його і як це вчити дракона читати

Тема збереження історичної пам'яті в поемі «Євшан-зілля» Миколи Вороного
Для кожної людини надзвичайно важливо знати й відчувати, що вона не сама в цьому світі, що в неї є рідні, що на неї завжди чекають і їй є куди повернутися. Де б ми не були, які б дива не бачили, але справжній затишок можна знайти лише вдома, у рідній країні. Тільки тут радість буде справжньою, а горе розділять близькі по духу й крові люди. Любов до рідного краю є необхідною складовою гармонійної особистості, щасливої людини. Саме тому ця проблема надзвичайно гостро постає у зламні періоди розвитку людства, тому до неї неодноразово зверталися й звертаються митці.
Темі збереження історичної пам'яті, шанування своєї землі, Батьківщини присвятив поему «Євшан-зілля» Микола Вороний. Узявши за сюжетну основу легенду з Галицько-Волинського літопису про те, як князь Володимир Мономах під час походу взяв у полон сина половецького хана, М. Вороний створив цілком оригінальний художній твір.
Володимир Мономах залишив хлопця на чужині, в Києві. За гарну вроду хлопця оточили розкошами й увагою, тому він швидко забув рідний край і батька. Але старий хан журився й плакав за своєю дитиною, не спав, не їв і, врешті, спорядив до Києва гудця, який мав пробудити пам'ять хлопця, нагадати, де його земля. Але умовляння не діють, навіть пісні (ані про волю половецьку, ані материна колискова!) не справляють враження на сина половецького хана.
М. Вороний не просто переказує сюжет легенди, поет творчо переосмислює літописний текст і надає твору особливо ліричного й водночас драматичного звучання. Старий посланець, розуміючи, що його намагання марні, тяжко хилить голову на груди, адже «Там, де пустка замість серця, Порятунку вже не буде!..» І лише застосування магічного євшан-зілля змушують хлопця згадати, хто він є, яке його коріння, де його Батьківщина. За літописом, юнак, заплакавши, мовив: «Да лучче єсть на своїй землі кістьми лягти, аніж на чужій славному бути». Саме ці слова винесені в епіграф поеми. М. Вороний наголошує, що в оповіді про половецького хлопця є надзвичайно важливе пророкування для всіх майбутніх поколінь усіх народів. Таке попередження, на жаль, виявилося не зайвим і для українців, із яких багато хто відцурався й забув свій край. Скільки розсіяно по світу таких синів половецького хана, що за матеріальними благами загубили віру в духовне, але ж багато і в самій Україні!
У заключних акордах поеми митець звертається вже безпосередньо до України, доля якої бути матір'ю синів, що не шанують, цураються свого роду. Марними є співи кобзарів, «що співали-віщували заповіти благородні». Ніщо не може змусити народ поважати себе.
Отже, виходить, що «тієї сили, Духу, що зрива на ноги, В нас нема, і манівцями Ми блукаєм без дороги!..» Ті, хто в душі стали манкуртами, не можуть прокинутися й згадати себе.
Риторичним постає питання автора про те, де ж узяти того євша- ну, «того зілля-привороту, Що на певний шлях направить, — Шлях у край свій повороту?!» Таке ж питання можна було би поставити й до багатьох зараз, і дуже хочеться, щоб ми не чекали якогось дивного казкового євшан-зілля, а знайшли в собі сили й бажання бути гідними своєї землі, шанувати себе.

Объяснение:

Доброта і милосердя у моєму житті». Часто чуємо ці слова: доброта, сердечність, людяність, милосердя. У ході заходу ми висвітлили проблеми милосердя, доброти, чуйності, співпереживання, уміння розділити чужий біль, вчасно підтримати у важку хвилину, розрадити в горі й біді. Розмова проходила у вигляді діалогу. Цілком природнім і закономірним вважається до знедоленому, нещасному, поділитись шматком хліба, дати притулок бездомному, захистити старість, порятувати хворого, заступитися за беззахисного. Кожен з присутніх думав про своє подальше життя, про своє майбутнє. Чи не усі ми хочемо жити добре, красиво. Але не потрібно забувати в той же час про свою душу. Дбаючи про матеріальне, не слід забувати про духовні цінності.