От баловКонтрольний твір "Людина - найвища цінність" (за твором Г.Тютюнника "Дивак")Як написати твір?1. Виберіть і чітко уявіть собі суть теми.2. Визначить проблемність одержаного завданням разом з тим і стрижневу думку тексту.3. Складіть попередній план, намітьте основні напрями в розкриттітеми, продумайте, про що будете писати у вступі, головній частині, висновках.4. Пишіть вільно, ніби розмовляючи з добрим другом, образно, лаконічно Кожну відповідь на запитання відокремлюйте абзацом.5 . Дотримуйтесь композиційної стрункості, пропорційності частин твору(вступу, основної частини та висновків6. Намагайтеся подавати думки логічно, послідовно, аргументуйте свої думки, цитуйте.7. Робіть висновки та узагальнення в яких буде відображено ваше особисте ставлення до героїв, подій чи фактів, що були описані.8. Пишіть на чернетці на одному боці аркуша, щоб на іншому робити потрібні висновки.9.3верніть увагу на грамотність письма.10. Написавши твір, відпочиньте.11. Прочитайте написане на чернетці ще раз, внесіть необхідні поправки, відредагуйте.

Київ... Русь... Україна... Ці слова з глибокою шанобою і гордістю промовляє кожний свідомий українець, бо виражають вони духовну близкість до землі своїх батьків, родоводу українського, його славної і водночас трагічної історії. Ось уже понад XV століть височіє на дні­провських схилах золотоверхий Київ, якому випала історична місія ста­ти «матір’ю міст руських», «відіграти важливу роль у формуванні однієї з найбільших держав середньовічної Європи — Київської Русі.

Софія Київська і Золоті ворота княжого міста, Видубецький монас­тир і Києво-Печерська лавра із залишками Успенського собору, старо­винний Поділ і сивочолий Дніпро — все це духовні символи національ­ної історії та культури, без яких не мислиться українська земля і шлях її народу в майбутнє.

Оглядаючи з висот київських пагорбів далекі простори поза Дніпром, дослуховуючись голосу віків, мимоволі замислюєшся: звідки ми пішли і чиї ми діти? Хто жив на наших землях кілька тисячоліть тому, і якою мовою спілкувалися наші предки? Хто були оті будівничі міст, храмів,

Пам’яток зодчества, що впродовж багатьох століть чарують нащадків своєю довершеністю й красою?.. Таких ще вповні не з’ясованих питань постає чимало, та відповідь на окремі з них ми можемо дати, адже нещо­давно ознайомилися з творами, автори яких намагалися збагнути долю нашого багатостраждального народу, зриміше і відчутніше уявити кар­тини минувщини. Зі сторінок оповідань і віршів дихає старовина, по­стає життя наших предків, миготять у стрімкому бігу коні, схрещуються списи, дзвенять шаблі... Без минулого немає майбутнього. У захоплю­ючу мандрівку по шляхах історії вирушимо ми на сьогоднішньому уроці, спробуємо перевірити ваше розуміння прочитаних творів усної народної творчості, історичної поеми О. Олеся.

Мабуть, так. Адже Івоніка та Марічка понад усе любили Михайла, а Саву вони любили менше. Він, засліплений коханням до Рахіри та образою на батьків, вчинив братовбивство. Та батьки не змогли б пережити знищення долі обох синів, тому Івоніка приховав від правосуддя те, що Михайла вбив саме Сава. Івоніка та Марічка все ж будуть відчувати свою провину за те, що сталося. Але до кінця життя вони так і не зрозуміють, що земля, якщо дозволяєш їй отримати над собою владу, приносить більше страждань, ніж врожаю.