Порівняльна характеристика Івана Шрама та Івана Брюховецького з роману"Чорна рада".Нужна как быстрей​

Відповідь:ШРАМ (справжнє прізвище Чепурний)

По одежі і по сивій бороді, сказать би, піп, а по шаблюці під рясою, по пістолях за поясом і по довгих шрамах на виду — старий «козарлюга». Був він син паволоцького попа, по прізвищу Чепурного, учився в Київській братській школі, і вже сай вийшов був на попи. Як же піднялись козаки з гетцу маном Остряницею, то і він устряв до козацького війська; бо гарячий був чоловік Шрам і не всидів би у своїй парафії, чуючи, як іллється рідна йому кров за безбожний глум польських консистентів ,і урядників над українцями, за наругу католиків і унітів над греко-руською вірою. Сидів він зимовником серед дикого степу на Низу, взявши собі за жінку бранку туркеню; проповідував він слово правди божої рибалкам і чабанам запорозьким; побував він на полі й на морі з низцями; видав не раз і не два смерть перед очима да й загартовався у воєнному ділі так, що як піднявсь на ляхів Хмельницький, то мав з його велику користь і підмогу. Ніхто краще його не ставав до бою; ніхто не крутив ляхам такого веремія... У тих-то случаях пошрамовано його вздовж і впоперек, що козаки, як прозвали його Шрамом, то й забули реєстрове його прізвище. І в реєстрах-то, коли хочете знати, не Чепурним його записано. не раз дзвонив старий Шрам шаблею; далі, почуваючись, що вже не служить сила, зложив з себе полковництво, постригсь у попи да й почав служити богові

Іванець Брюховецький

Васюта хоче собіі гетьманства і не слухає Сомка-гетьмана, а запорожці собі гетьманом Брюховецького зовуть.

Іванець був собі не значний товариш, да за свою щиру службу старому Хмельницькому мав велику в його повагу і шанобу. Бувало, проживаєш у гетьманському дворі, то й чуєш: «Коханий Іванець! Іванець, друже мій єдиний'» — озветься до його під веселий час, за чаркою. «Держись, Юру,— каже, бувало, синові,— держись Іванцевої ради, як не буде мене на світі: він тебе не ошукає». От Юрусь і державсь його ради, і вже було, що скаже Іванець, те й свято. Мабуть, нечистий напутив його. Почав гроші збирати, почав усякому годити, почав прохати уряду в гетьмана. Той і настановив його хорунжим. Як же ото Юрусь не зміг держатись на гетьманстві да пішов у ченці, так Іванець, маючи в себе од усіх льохів гетьманських ключі, підчистив щире срібло, скілько його там осталось, да й махнув на Запорожжє. А там як сипнув грішми, так запорожці за ним роєм: «Іван Мартинович! Іван Мартинович!» А він, ледачий, з усіма обнімається, да братається, да горілкою поїть...

Запорожці так собі його вподобали, що зозвали раду, да й бух Іванця кошовим. Тепер уже він Іван Мартинович Брюховецький. Ні на що славне Запорожжє, коли такі гетьмани настали!

Пояснення:

Указці і. франка розповідається про пригоди головного героя — лиса микити. це справжнісінький собі лис, який усе своє життя займається крадіжками. він був дуже хитрий та кмітливий, тому обминав усі небезпеки. тільки одного разу його майже впіймали, але йому пощастило врятуватися: сховався у діжці з фарбою. тільки після цього він став пофарбованим у синій колір. спочатку він навіть мав із цього користь, бо звірі обрали його царем, щодня годували, тому що боялися. але таке фальшиве життя не могло тривати довго, справжнє лисяча сутність була викрита під час лісового концерту. звірі побачили, хто їх дурив увесь час, і розірвали лиса микиту на шматки. отже, на кожну нечесну людину чекає заслужена кара.       за розвитком дії казку можна умовно поділити на три частини: 1. пригоди лиса микити в місті. 2. «чудесне» перетворення. 3. царювання лиса микити і розвінчання його «культу».     головний персонаж — це герой, якому автор приділяє найбіль­ше уваги, надає детальний опис зовнішності та характеру, навколо якого створює увесь сюжет казки; він бере участь у всіх подіях, що відбуваються, і нерідко за його сам автор звертається до читача. отже, стає зрозумілим, що головним персонажем казки «фарбований лис» є лис микита.       другорядні персонажі — це всі інші герої казки, які в тій чи іншій мірі взаємодіють із головним героєм; автор не деталізує ін­формацію про них, часом розкриває тільки ім'я та безпосередню роль у житті головного героя або подіями, які з ним пов'язані. дру­горядними персонажами цієї казки є пси, вовчик-братик, ведмідь, кабан, олень, мавпа фрузя, орли, яструби тощо.       образи лиса, лисиці, лисички - сестрички надзвичайно популярні як у народних казках світу, так і у творах зарубіжних письменників. це пояснюється тим, що образи й сюжети «мандрували» від одного народу до іншого. у хіі – хііі ст. в європі з’явився   «роман про лиса», який уважався найпопулярнішим та найціка­вішим збірником казок про тварин. у франції лиса звали ренар, у нідерландах — рейнетом. німецький рейнеке-лис увагу видатного поета йоганна вольфганга гете, який наприкінці xviii століття написав про нього казкову поему.       давня повість про лиса зацікавила й українського письменни­ка івана франка. в основу своєї поеми «лис микита» він поклав мандрівний сюжет, котрий свого часу використав гете та інші письменники. у передмові до другого видання твору франко пи­сав: «я бажав не перекласти, а переробити стару повість про лиса, зробити її нашим народним добром, надати їй нашу національну подобу».     саме тому казка «фарбований лис» вважається однією з най­кращих у збірці «коли ще звірі говорили».

Розповідь у творі ведеться від імені головного героя - хлопчика михайлика .це сам автор михайло панасович стельмах у дитячі роки. дитинство письменника розповідається у творі "гуси - лебеди летять" . михайло розповідає про своє життя і  переживання, про своє ставлення до всього , що  він баче навколо   , свідком й участником чого доводиться бути йому самому. з великою любов,ю та пошаною герой описує людей , які прищепили йому любов до праці, книги, добра й краси в житті: це  батько та мати , бабуся з дідусем, дядько себастьян. ці необразовані, бідні люди мали найголовнішу коштовність - великі души й добрі серця.