?>
Самостійна робота No15 Ю. Винничук. «Місце для дракона» 2 варіант 1.Слова «...хто хоч краплю мудрості зачерпне, довіку ситий не буде» належать А Пустельнику Б Дракону В князю Люботинському Г Лавріну 2. Князь накинувся на воєводу із звинуваченням, що А розпадається держава Б нема війн, чаклунів, драконів В не стало лицарів, уславлених подвигами Г всі змалку байдужі до справ у країні 3. Для Дракона властиве все, крім А “їв собі травичку, різні ягідки” Б “цілі дн у печері” В “говорити по-людськи” Г “на думці ніколи не було зло чинити” 4.Пустельник шкодує, що навчив дракона грамоти, бо А через нього забрали хлопців до війська Б народженому в темряві й помирати в темряві легше В він уже без людей не зможе Г вріс в оцю землю й мусить вмерти на ній 5. Дракон порадував князя, коли погодився А порозмовляти з ним Б вийти на герць із лицарем В передати йому літопис пустельника Г сховати князівну 6. Поява Лавріна стала для двору неабиякою подією, бо А він був у Єрусалимі Б він три місяці блукав у лісах В усі мали безкоштовне пригощання Г не треба було вбивати дракона 7. У бою з лицарем Дракон А боровся завзято Б захищався весь час В вирішив “хоч для виду поборюкатися” Г сам підставив голову під меч 8. Після весілля князь зрозумів, що А йому бракує розмов із драконом Б духи пращурів зраділи В усе навколо веселить його Г збулася його мрія 9. Пустельник бідкається, коли до могили приходить князь, що А навчив грамоти дракона Б народ заспокоївся В кожна дитина мусить мати свою турію Г проник в душу дракона й дав йому розум 10. Князь, убивши дракона А став справжнім володарем Б не має ні друга, ні ворога В передає владу чоловікові доньки Г умиротворяється 11. Події в останньому розділі відбуваються А узимку Б весною В улітку Г восени 12. Де відбуваються події, описані у творі? А Люботинське князівство Б Переяслівське князівство В Чернігівське князівство Г Київське князівство
Ответы
Мені тринадцятий минало.
Я пас ягнята за селом.
Чи то так сонечко сіяло,
Чи так мені чого було?
Мені так любо, любо стало,
Неначе в Бога
Уже прокликали до паю,
А я собі у бур’яні
Молюся Богу... І не знаю,
Чого маленькому мені
Тойді так приязно молилось,
Чого так весело було.
Господнє небо, і село,
Ягня, здається, веселилось!
І сонце гріло, не пекло!
Та недовго сонце гріло,
Недовго молилось...
Запекло, почервоніло
І рай запалило.
Мов прокинувся, дивлюся:
Село почорніло,
Боже небо голубеє
І те помарніло.
Поглянув я на ягнята —
Не мої ягнята!
Обернувся я на хати —
Нема в мене хати!
Не дав мені Бог нічого!..
І хлинули сльози,
Тяжкі сльози!.. А дівчина
При самій дорозі
Недалеко коло мене
Плоскінь вибирала,
Та й почула, що я плачу. /37/
Прийшла, привітала,
Утирала мої сльози
І поцілувала...
Неначе сонце засіяло,
Неначе все на світі стало
Моє... лани, гаї, сади!..
І ми, жартуючи, погнали
Чужі ягнята до води.
Бридня!.. А й досі, як згадаю,
То серце плаче та болить,
Чому Господь не дав дожить
Малого віку у тім раю.
Умер би, орючи на ниві,
Нічого б на світі не знав.
Не був би в світі юродивим.
Людей і [Бога] не прокляв!