1. Навіщо автор вдається до метафори, називаючи звичайного арештанта царської тюрми Шехерезадою? Поясніть, чому Винниченко не дав героєві- оповідачу імені. Яку роль у реалізації задуму митця відіграє прийом деперсоналізації? (2) 2. Тема новели1) 3. Сюжет: експозиція-, зав’язка-, кульмінація-, розв’язка-.(1) 4. Чи може одна мить життя стати справжньою подією, змінити долю людини? Поясніть свої міркування.(2) 5. Чи може щастя тривати завжди? Обґрунтуйте свою думку.(1) 6. Чому героя дивує зустріч з панночкою?(1) 7. Про що думають герою, перетинаючи кордон, чому їм не страшно вже?(1) 8. Поясніть, що є щастям для героя-оповідача і для панночки?(1) 9. Чому ж вони розлучилися, адже були ж закохані?(1) 10. Чи згодні ви з думкою « Щастя-момент. Далі вже буде буденщина, пошлість?»(1) 1. Зачем автор прибегает к метафоре, называя обычного арестанта царской тюрьмы Шехерезадой? Объясните, почему Винниченко не дал героеви- рассказчику имени. Какую роль в реализации замысла художника играет прием деперсонализации? (2) 2. Тема новеллы. (1) 3. Сюжет: експозиция-, завьязка-, кульминация-, развязка -. (1) 4. Может ли одно мгновение жизни стать настоящим событием, изменить судьбу человека? Объясните свои мысли. (2) 5. Может ли счастье длиться вечно? Обоснуйте свое мнение. (1) 6. Почему героя удивляет встреча с барышней? (1) 7. О чем думают герою, пересекая границу, почему им не страшно уже? (1) 8. Объясните, что является счастьем для героя-рассказчика и для барышни? (1) 9. Почему же они расстались, ведь были же влюбленные? (1) 10. Согласны ли вы с мнением «Счастье-момент. Дальше уже будет обыденность, пошлость ответить на эти во Это Виниченко "Момент"

Історичну поему «Іван Вишенський» І. Франко написав під впливом подій XVI—XVII століть, коли відбувалася полемічна бо­ротьба. На відміну від інших його поем, ця дозволяє читачеві глибо­ко зазирнути у душу людську, пізнати психологію людини. Герой поеми Іван Вишенський потрапляє у життєві обставини вибору: чи залишатися серед людей, чи, поки не пізно врятувати себе, податись у аскети?.. — і обирає-останнє.Спокій, перебування на самоті приносять Іванові духовне уми­ротворення. Залившись сам на сам із молитвою, Іван, здається, від­найшов себе у цьому житті, знайшов порятунок. Але випробування чекали на нього, вони були попереду.Надходить лист від земляків, які просять його повернутися, до у боротьбі, бути їхнім «стерником» — поводирем.Будь ти нам духовним батьком,Будь нам прикладом високим,Будь молитвою душ наших,Нашим гаслом бойовим.Раптова звістка з іншого, земного життя, на мить охопила не­спокоєм душу аскета. Задумався на хвилину — і полинув у молитву, відрікаючись від грішних думок. Здається, що аскет переміг у собі живу людину.Ні, не зраджу свого Бога,Не зламаю заповіту І ярмо хреста отсього До могили донесу.Не реагує на голос посланців Іван. Але спокуса повернутися до людей не дає спокою ченцеві — він перечитує листа. Йому ввижа­ється на морі барка з людьми, потерпаючими від нещастя; тими, хто надіслав йому листа з проханням про до Він вагається...Проблема морального вибору знову постала перед Іваном: за­лишитися аскетом, ідучи за покликом духовним, чи поступитися ним і, керуючись серцем, повернутися, щоб служити громадським обов’язкам; повернутися, аби до своєму народові, Батьків­щині? Сумніви охопили Івана, сталося чудо — прийшло просвітлін­ня. Стрепенулося серце в старця, розбуджене тривогою за народ, за Україну. Іван, перехрестившись, пішов прямо у море, залишивши після себе тільки білий хрест, «мов скелет всіх мрій, ілюзій...» Він пішов за покликом серця на до тим, у кого виникала потре­ба у цьому.
Як бачимо, І. Франко на прикладі аскета — Івана Вишенсько- го — довів, що людина не може служити культу, коли Батьківщи­на і народ вимагають громадянських зусиль. Показавши нам ево­люцію внутрішньої психічної боротьби, поет наголошує на ідеї ак­тивної діяльності, на заповіді, де мовиться про любов до ближнього; не заперечуючи релігійних постулатів, закликає до самопожертви.

В згоді можна достигнути будь-чого. Коли ти в незгоді з кимось, це тільки погіршить ситуацію. Наприклад коли будують будинок, нічого не можна буде зробити якщо посваритися з своїми товаришами, з тими хто допомагає тобі його будувати. Коли ти будеш з ними в згоді, і спільною роботою, ви здобудите більше ніж поодинці. Отже згода будує, а незгода руйнує.
или так 
В наш час незгод дуже багато. Вони можуть бути з друзями через улюблену гру, батьками через різницю в поколінні., однокласниками між пішоходами, будь-де. Зазвичай ми спочатку дуже агрисивно відповідаємо навіть не замислюючись про те, що це шкодить не тільки людині, але й особисто нам. Добре, коли у є найкращий дург, який може підтримати і моє рішення і мою згоду, а різні думки і бачення приводять до незгоди. Досить часто ми повинні перейти своє величне я, щоб не була сварки, бійки та образ. Іноді краще буду згодним з людиною, щоб не зруйнувати відносини, які відбуваються між вами, а спільна згода або думка об'єдную, ніж незгода яка руйнує.