«Сім’я — це первинне середовище, де людина повинна навчитися творити добро». Ці слова сказав колись великий педагог, гуманіст і письменник Василь Олександрович Сухомлинський, і з ними надто важко сперечатися. Адже, справді, наша родина — це перша сформована соціальна група, у якій ми вчимося правильно сприймати навколишнє середовище, спілкуватися з людьми, розрізняти погане й хороше, правду й брехню, добро і зло. Сім’я допомагає нам знайти себе, свої певні ідеали, вона дарує нам шлях у майбутнє, таким чином вона нас і формує. Виховання дитини — це велика відповідальність, яка лягає на плечі усіх членів родини без жодного винятку. Кожне слово, жест, міміка чи погляд переймаються дитиною, вона наслідує своїх рідних, адже на цьому етапі вони для неї є безперечним авторитетом. Тож безпосереднім і головним завданням родини у вихованні своєї дитини є формування у неї правильного світогляду, а відтак, бажання творити й дарувати іншим добро, бо саме така особистість сприймається соціумом якнайкраще. Тільки рідні люди можуть закласти основи моральності, сформувати норми поведінки і розкрити внутрішній світ та індивідуальні якості своєї любої дитини. Але для того, щоб все це втілити у реальність, і привчити дитя до добра, треба зробити таку ж саму атмосферу і в родині. Любов, порозуміння, підтримка й довіра мають бути присутні в сімейних стосунках, адже наочний приклад — це найкращий вчитель. Саме своїми діями можна досягнути бажаного результату. Тому саме батькам обирати, яке майбутнє чекає на їх дитину: стане вона довіряти чи виросте агресивною, замкнутою; матиме бажання спілкуватись чи тільки уникатиме розмов; буде прагнути співпраці або ж обере конфліктність; а головне, навчиться сприймати добро й дарувати його іншим чи, навпаки, вирішить, що світ - це тільки зло, а добру у ньому взагалі не місце.
Поделитесь своими знаниями, ответьте на вопрос:
Визначте віршовий розмір поетичного твору С. Чернілевського «Теплота родинного інтиму»: Теплота родинного інтиму. Ще на шибах досвіток не скрес. Встала мати. Мотузочком диму Хату прив’язала до небес.
Всі тухольці — активні учасники боротьби з монголами. Їм є що боронити: у кожного є невеликий шматок рідної і такої прекрасної землі-матері. Вони працьовиті, спільними зусиллями викували у твердій скелі вигідні стежки, провели в горах дорогу, засівали зерном поля, будували на річці загати, а тепер зупиняють ворога. Як прекрасно описує І. Франко захисників, які добирає порівняння, епітети, метафори! «Любо було глядіти на ті здорові рум’яні лиця, розігріті мужньою відвагою і гордим почуттям того, що їм прийдеться заступати своїми грудьми все, що найдорожче у них на світі, що в їх оружжя зложено велике діло» . Проте не може захоплення викликати ворог, що прийшов на цю землю.
З огидою І. Франко описує завойовників: «Виринають перед очима чорні страшні голови з маленькими блискучими очима. Очі ті тривожно несхибно, мов закляті, глядять на тухольців» або: «Мов полова, розсіяна з купи буйним вітром, так розсіялась їх сила по долині»