Що чекало на джоржа Плейтена після того як він виявив себе Фах

Відповідь:

У кожній родині очікували на те, що дитина, яка навчилася читати, в майбутньому буде генієм. «Сам по собі день Читання, либонь, мало що означав, та воднораз тільки він міг виявити бодай щось до настання того другого знаменного дня. Коли діти повернулися додому, всі батьки Землі вслухалися в їхнє читання, прагнучи віднайти якусь особливу легкість читання, щоб витлумачити її як щасливе знамення» «Восьмирічна дитина легко звикає до найдивовижніших явищ. І те, що вчора вона ще не вміла читати, а сьогодні вже вміє, здається їй чимось цілком природним, як сонячне проміння…» «Він намагався пригадати, як це не вміти читати, і не міг. Здавалося, він завжди вмів. Завжди»

Мета поділу людства на групи: «Не можна, щоб усі оті люди вважали себе невдахами. Вони прагнуть здобути фах, і тим чи іншим шляхом здобувають його. Кожен може додати до свого ім’я слова: «дипломований такий-то чи така-то». Так чи інакше, кожен посідає своє місце в суспільстві. Це необхідність». Принцип існування системи: швидка підготовка за єдиними стандартами Дає змогу економити ресурси, колонізувати Всесвіт, зберігаючи єдність усіх 1500 світів. Прагматичність системи: «Ми не можемо дозволити собі загубити бодай одного з них (геніїв) або ж витрачати наші зусилля на того, хто не виправдає наших сподівань».

«Енеїда» відомого українського письменника І. Котляревського відображує яскраву картину життя українського народу з усіма його позитивними і негативними сторонами. За образами троянців і Енея, яскраво зображеними в поемі, добре упізнаються наші співвітчизники того часу, що втілюють в собі риси представників різних верств суспільства. Окреме місце у творі відведене зображенню чиновників та панів, їхнього неробства і лінощів, збагачення й життя за рахунок інших.

Як стверджує автор, боги тільки й роблять, як сваряться, гуляють та п’ють. А всі нещастя Енея, головного героя поеми, пов’язані лише з тим, що на нього розгнівалася Юнона. Богиня прагне зробити усе, щоб знищити парубка. Вона приходить до Еола, батька усіх вітрів, і просить його зчинити бурю на морі, обіцяючи богові «дівку чорнобриву, смачну, гарну, уродливу». Відверто кажучи, Юнона дає Еолові звичайного хабара. Але Еней, потрапивши в халепу і не розгубившись, обіцяє Нептуну за порятунок купу грошей. «Нептун здавна був дряпіжка», — так характеризує автор морського бога. З того, що представляє нам Іван Котляревський у своїй поемі, ми бачимо, що у світі богів, так само, як і у світі людей, той сильніший, хто має більше грошей і дасть більшого хабара.

Розлютившись на богів, які ставлять перепони, Еней проголошує так звану «молитву», яка більше схожа на прокляття в їхній бік. У цій молитві Еней говорить, що боги зовсім не цікавляться долями звичайних смертних людей. Наприклад, Плутона він характеризує такими словами:

«Завів братерство з дияволами

І в світі нашими бідами

Не погорює ні на час».

Отже, боги у цьому творі дуже нагадують можновладців, яких не турбує доля простих людей. Вони тільки й можуть, що користуватися працею інших, збирати жертвоприношення і податки.

За те, що звичайні людські пани живуть нечесно, після смерті вони опиняються у пеклі:

«Панів за те там мордували

І жарили зо всіх боків,

Що людям льготи не давали

І ставили їх за скотів».

А у пеклі можновладців змушують робити все те, що у реальному житті виконували кріпаки та звичайні селяни. Пани возять дрова, косять очерет та роблять усю іншу господарську роботу. Однак і в раю є пани, та «тільки трохи сього дива, не квапляться на се вони!».

За уявою Івана Котляревського, найбільша частина грішників у пеклі — це представники чиновництва, тобто писарі, підсудки, судді, бургомістри, ратмани та інші. Всі вони так само отримують у пеклі по заслугах, адже теж брали хабарі і не судили по правді.

У своїй поемі «Енеїда» І. Котляревський висміює представників вищого світу, які проводять своє життя у пихатості, ненажерливості і хабарництві. Письменник робить це в дусі народних уявлень і щиро вірить у те, що після смерті такі люди будуть покарані, а інші — нагороджені, пани потраплять у пекло, а холопи — в рай.

Весной 1820 г. Пушкина отправили в ссылку на юг, под начало генерала И. Н. Инзова. С каждым годом ссыльный Пушкин всё болезненней, всё острее переживал оторванность от друзей, от столичной жизни, от литературной среды. Но душевное смятение, страдание, тоска преобразовались в лирическую гармонию – и в поэзии Пушкин словно переживал ещё одну, гораздо более свободную и гармоничную жизнь. По пути в ссылку были созданы романтические элегии «Погасло дневное светило …» и «Редеет облаков летучая толпа …». В поэме «Кавказский пленник» (1820 – 1821 года) звучат мотивы свободы и неволи, обманутой любви и вечной надежды. Именно во времена южной ссылки Пушкиным были написаны поэмы "Бахчисарайский фонтан" (1821) и Цыганы» (1824 год) . В 1823 году, еще находясь в ссылке, Пушкин начал работу над одним из самых значительных своих произведений - романом в стихах "Евгений Онегин". Этот величайший роман Пушкин создавал в течение 8 лет и заканчивает его в 1831 году, уже вернувшись из ссылки