В.чемерис візантійський кінь (краткое содержание всех частей)

Нету в интернете такого нету   в опере

ответ: У березні цього року Франція офіційно визнала фемінітиви для позначення професій. В Україні фемінітиви не визнані офіційно, але їх використовують здавна. Без вагань говорять «прибиральниця», «санітарка», «куховарка». Якщо ж справа стосується політики чи так званої «солідної» медицини, зазвичай послуговуються такими словами як «політик», «анестезіолог», «хірург». У нашій державі фемінітиви – явище на рівні чогось надмірного, суперечливого, маловартісного. Мовляв, чи варто перейматися ними зараз, коли країна кілька років перебуває у стані неоголошеної війни.

Згадаймо радянські часи, коли жінки не мали права працювати в цілих галузях економіки. Їм було заборонено працювати у металургійній, гірничій, харчовій галузі тощо. Про військову та правоохоронну службу навіть не йшлося – під соусом турботи про жінок, чиє призначення, вважалося, займатися побутом та вихованням дітей, це було під забороною. Два роки тому в нашій державі скасували наказ про заборону понад чотирьохсот професій для жінок. Україна поступово позбувається проявів дискримінації за ознакою статі, жінки мають право працювати там, де бажають. Та чи завжди жінку помітно у професії? В нашій державі руйнують і цей стереотип. Наприклад, минулого року в Україні видали словничок фемінітивів для прес-офіцерів та прес-офіцерок територіальних управлінь. Cловник підготовлено в межах проекту «Посилення здатності жіночих громадських організацій проводити адвокацію та лобіювання впровадження антидискримінаційного підходу в реформу сектору безпеки», який реалізує Громадська організація «Інформаційно-консультативний жіночий центр» за підтримки Фонду Підзвітності Міністерства закордонних справ Королівства Нідерландів.

Олена Стрельник, докторка соціологічних наук, авторка книги «Турбота як робота: материнство у фокусі соціології», вважає, що мова – не засіб спілкування. Вона відображає уявлення про світ, зокрема уявлення про жінок та чоловіків.

Українська мова постійно змінюється, зокрема, за рахунок слів іншомовного походження. Український правопис офіційно не змінювався з 2012 року, і лише минулого року ці зміни почалися. Щоправда, поки що з публічних обговорень проекту нового правопису. Серед іншого, що пропонує проект, – унормування вживання фемінітивів, оскільки вони утворюються за до словотворчих суфіксів. Якщо раніше жіночі відповідники назв професій були малопоширені й стосувалися здебільшого таких професій як «купчиха», «кравчиня», «продавчиня», то з роками все більше поширюються в українській мові. І це, зокрема, часто пов’язано із тим, що раніше більшість професій були можливістю виключно для чоловіків.

Як полтавські медіа використовують фемінітиви

Медіа – рушійна сила, здатна впливати на суспільство, а відтак – зрощувати фемінітиви, популяризувати їх. Часто журналісти відмовляються використовувати у своїй роботі фемінітиви, інші користуються ними вибірково.

– Фемінітивами користуюся, хоча деякі мене дратують, бо немилозвучні. Наприклад, слово «членкиня» не сприйму ніколи, – каже журналістка Світлана Фільчак.

– Майже не користуюсь фемінітивами, буквально лише кілька слів використовую. Це підприємиця й депутатка. Все. Чому? Не знаю, як пояснити. Я навіть не замислювався над цим ніколи. Звик, що пишу так, як навчали у школі, тоді ще не було фемінітивів. А ще мені здається, якщо назву дівчину членкинею, вона образиться.

– Знаю жінок, що обіймають керівні посади й самі після інтерв’ю наполягають не акцентувати увагу під час підпису титру в сюжеті: «Пиши начальник управління...». Думаю, журналістам неважко буде робити правильні відмінки, аби виокремити, що людина, яка обіймає ту чи іншу посаду –жінка, якщоце стане нормою у нашому суспільстві. У своїй роботі інколи підписую посаду,акцентуючи, що це жінка, а інколи –ні. Але роблю це «на автоматі», а не через те, що дискриміную когось, – зауважує журналіст Олександр Назарець.

Объяснение: Фемінітиви – це слова жіночого роду, альтернативні або парні до слів чоловічого роду, що вживаються на позначення професій, посад, видів діяльності, соціального статусу жінок.

«в одній спідниці, простоволоса, виглядала страшно. очі налилися кров’ю з лютості та розпуки. в руках держала сокиру». (палажка, мати павлуся.)  «їх стіжкуваті шапки і догори вовною обернені кожухи надавали їм такого страшного вигляду, що, дивлячись на них, кров замерзала в жилах». (татари, що напали на спасівку.)  «…був кремезний козак літ тридцяти. одягнений у широчезні, як море, червоні штани, які підперізував широким шовковим поясом. на ногах добрі шкапові чоботи. сорочка була подерта і замащена… жилаві руки з п’ястуками, мов довбеньки. …згинав залізні штаби, а коня підіймав поперед себе, мов барана». (семен непорадний, сторожовий козак.)  «йому було вісімдесят літ зроду; та хоч було спочити старим костям у якому зимовику, він не давався старості і волочився з козаками, граючи на бандурі та розвеселяючи їх грою і співом. …стріляв з рушниці так, що птиці під час льоту не промахнув. до того, він знав, як лічити рани зіллям…» (січовий дід панас.)  «розплющив очі і побачив над собою високого чоловіка з люлькою в зубах. чоловік був одягнений у подерту, брудну одежу і мав на голові татарську шапку. на ногах у нього були постоли, обв’язані мотузками. лице чорне, пожовкле та розкуйовджена чорна борода. …уся його зброя — довгий ніж за поясом». (потурнак — харциз карий.)  «був веселий, і за це його всі полюбили. девлет-гірей наказав видати йому гарну одежу, і тепер годі було впізнати того обідраного невільника, кінського пастуха». (павлусь.)