Творчість Т. ШЕВЧЕНКАПро Тараса Шевченка йдеться у висловлюванніА «Він був сином мужика і став володарем у царстві духа. Він був купакомі став велетнем у царстві людської культури... Десять літ віт томнося відвагою російської солдатської муштри, а для волі Росії зробив більше, нія.десять переходних армій... »Б «Для свого часу був кращим знавцем української літературної мови, впробленій ненародній основі, він найактивніше утверджував думку про й великі естетігті строможності та широкі перспективи, довів цю здатність, написавши першийї пірозовий твірнової української літературн... »в його поема - самобутній і глибоко національний твір, де стародавніх троянці і датинян переодягнено в жупани й кобеняки українського козацтва XVI ст., що замінилособою Вергіліевних героїв... »Г «Він не стільки тікав від світу, скільки прагнув відсторонитися від його мерзот. тілесних зааб і викликів задля вглиблення себе в себе самого, у свою душу через посиленнянапруги полярностей - темного і світлого, доброго і злого, брехні та правди, дереваживого і дерева мертвого, яблуні та тіні 1... »​

Г)

Объяснение:

А) ні, тому що це не про нього.

Б) ні, не те століття.

Г) так, тому що це все про ньього))

Чи спростилися би стосунки

Проблема батькiв та дiтей є провiдною темою багатьох творiв як у свiтовiй, так, зокрема, i в українськiй лiтературі. І. С. Нечуй-Левицький у повісті «Кайдашева сім'я» з великою майстернiстю показав життя українського села пiсля реформи 1861 року, викривши причини непорозумiнь i сварок на прикладi сiм'ї Кайдашiв, показав, як і чим жило молоде покоління в перші десятиліття після скасування кріпосного права. Важко було старшому поколінню, а молодому все було вперше: вперше будували своє життя некріпаками, вперше одружувалися за велінням свого серця, а не за велінням пана. А старше покоління хотіло, щоб їх слухали, як все життя слухали вони своїх батьків, пана тощо. Проблема ця вiчна, i висвiтлюється та розв'язується вона кожного разу дуже цiкаво. Головне для розв'язання цього конфлiкту, на мою думку, є усвiдомлення його причини.

Основною ж причиною конфлiкту мiж старшими та молодшими Кайдашами є нескiнченна суперечка за "моє" i "твоє", дрiбновласницькi iнстинкти Кайдашiв. Внаслiдок сутичок i боротьби за приватну власнiсть люди стають жорстокими, жалюгiдними, руйнують родиннi зв'язки, плямують власну гiднiсть та гідність близьких їм людей. Але є, на мiй погляд, тут ще один аспект - вiковий: старiсть не хоче поступатися своїми позицiями молодостi. Чесно кажучи, глибоко в душi менi дуже жаль старих Кайдашiв, що весь свiй вiк працювали, примножували добробут, ростили синiв. Їм, цим вже дорослим синам, врахувати б це, але вони впевнено будують своє життя, де на батькiвське "моє" вони вiдповiдають гострим опором. Та їх теж можна зрозумiти, бо в першi десятирiччя пiсля скасування крiпацтва свiдомiсть селян зазнала суттєвих змiн, що внесли в життя темного, забитого вiками панщини народу новi порядки. Важко до них пристосовується родина Кайдашiв, що складається з двох поколiнь. Думаю, крiм двох названих причин конфлiкту ("моє" - "твоє" та "старiсть - молодiсть"), автор висвiтлює ще одну: протирiччя мiж старим i новим ладом.

Саме соцiально-побутове середовище спотворює характери героїв повiстi, що стикаються у конфлiктi "батьки та дiти". Вічна проблема «батьків та дітей» теж прийшла до нас з сивої давнини. Однак І. С. Нечуй-Левицький уперше вказує нам на неповагу до батьків. Порушилася віковічна українська традиція шанобливого ставлення до батька-матері у дітей, і їх життя ламається, летить під укіс. Бо у своїй власній сім’ї не можна виховувати у дітей повагу до себе, коли ти зневажив своїх батьків - діти ж бо це бачать. І у нашому сьогоденні нерідко бачиш, як спілкуються брат із сестрою, бо заздрять один одному, бо спадок батьків не так поділили. Нехай Кайдаші були неосвічені затуркані панщиною, а що ж їх рівняє з нашими сучасниками? Чому ми не можемо піднятися над ними?

Останнім часом усе звертають на «український менталітет», але мені здається, що це тільки для того, щоб якось виправдати себе, бо ж таки соромно зізнатися собі у «кайдашевих звичках», які, на жаль, ще живуть серед нас. Хоч і здаються нам смішними суперечки Кайдашів, інколи ми пізнаємо в них і наших сучасників, які за «моє» готові на все. Але що цікаво - сміятись над Кайдашами - сміємось, а себе такими не бачимо. А жаль!

    Ми не повинні залишати у байдужості та небезпеці братів наших менших, тому що вони теж заслуговують на життя в любові і турботі з нашої строни. Природа-матінка зробила цих маленьких тваринок беззахистними у цьому великому світі, тому кожне добре серце -  що пригорне до себе тваринку, попіклується про неї, нагодує, прихистить - дійсно зробить великий крок на зустріч світлому майбутньому.

  Я вважаю, що багато випадків, коли тварина рятувала людину є справжнім стиулом людині до того, щоб віддячити тваринам. Брати наші менші ніколи не зраджують своїх господарів і цим заслуговують великої поваги і нашої уваги. Згадаємо про тих же собак-поводирів, без яких деякі люди навіть не можуть уявити своє існування, чи наприклад котів, що охороняють людські будівлі від шкідників.

   На мою думку,  ці слова змусять задуматися кожного, хто читає ці рядки. Може саме ти своїм добрим сердцем, примусиш битися серце маленької  тваринки з новою силоюⒶ.