.Що привіз поштовий корабель у медландську гавань? Джим Ґудзик і машиніст Лукас

Поштовий корабель привіз загадкову посилку

Головний герой роману стендаля - жульєн сорель, син теслі. він народився та виріс у провінційному містечку вер’єрі. головний герой не був схожий на своїх братів. замість фізичної праці віддавав перевагу читанню книжок. він ненавидів свою родину, а ті, в свою чергу, зневажали жульєна. папаша сорель вважав молодшого сина «обузою» для себе. рідні грубо ставились до нього, і, мабуть, саме через це він виховав у собі почуття недовіри до оточуючих. новим етапом у долі жульєна стає життя в  домі мера, де герой знайомиться з пані де реналь. у серці молодої людини прокидається почуття кохання, яке пробуджує його самовідданість та ніжність. він без залишку віддається почуттю. логічні роздуми жульєна призводять до припущення, що бути щасливим означає мати багатство та владу. але любов руйнує всі ці хитросплетіння розуму. і лише пізніше, забувши про свою гординю, занурившись у потік ніжності, жульєн пізнає справжнє щастя. у семінарії, куди потрапляє потім сорель, він бачить лише лицемірність та фальш. обіцяючи своїм учням порятунок на небесах та ситість на землі, ієзуїти готують сліпих у своїй старанності служителів церкви. після навчання в семінарських келіях сорель волею долі був закинутий у вищий світ парижу, де панують свої звичаї та погляди. юнак стає особистим секретарем та бібліотекарем маркіза де ла-моля. жульєн відчуває надмірне та презирливе ставлення до себе оточуючих. не може не викликати захоплення ставлення сореля до титулованих чинів. як він зневажає тих бідних розумом і духом, які гордяться лише своїми предками, багатством, відомим родом, а не особистими якостями! жульєн закохує в себе аристократку і гордячку матильду де ла-моль. він відчуває моральне задоволення, тому що отримав перемогу над особою з вищого світу. і ця марнославність вища за кохання. безглуздий постріл у пані де реналь в церкві обриває поступове самопізнання. воно розкривається в стихійній душевній кризі. у душі сореля руйнується віра в найдорожче, у незаплямовану та потай богоутворюючу святиню. спроба героя вбити кохану жінку - це одночасно і спроба самознищення, яка призводить його до гільйотини. очікуючи на страту, жульєн переживає очищення. «ні, тут панують тваринні вдачі спритних рвачів»,- такий вирок устами підсудного сореля виносить життєвому устрою цілої історичної епохи стендаль. «червоне і чорне» - не тільки історія краху безсоромного ловця щастя. це трагедія людини, яка запізнилася народитись. трагедія в тому, що сорель з минулого позичив собі кодекс честі, але дійсність призвела його до безчестя. своїм пострілом і подальшим існуванням жульєн сорель відкидає від себе всю брехню, яку раніше приймав за правду. велика істина відкривається перед ним в останні дні життя. вона полягає в тому, що щастя у звичайних почуттях, в умінні кохати і прощати, в душевному теплі, в любові до ближнього. та вже все пропало… сорель гідно й спокійно несе свій хрест. але, на думку автора, саме такі постаті, як його герой, своєю загибеллю примушують замислитись над сенсом людського життя.

український фольклор налічує досить багато дум. усі вони по-своєму особливі і дуже цікаві. але серед них є одна, яка мені подобається найбільше.

головними героями дум в основному виступають мужні, сміливі чоловіки, оборонці рідної землі, жінки зустрічаються дуже рідко. мене найбільше приваблює образ марусі богуславки з однойменної думи.

ми бачимо перед собою молоду дівчину, полонену турецьким паном. у подібній ситуації багато б жінок не витримали, але не вона. маруся вижила, пристосувавшись до свого становища.

можна сказати, що вона зрадила своїй країні, ставши дружиною турецького пана. але це не так. у житті їй випала складна доля, і смілива дівчина вирішила прийняти її такою, як вона є. якби вона так не зробила, то, може, і не змогла б урятувати невільників.

прийнявши життя в полоні, вона розуміє, що назад немає дороги, що в україну вона більше не повернеться:

та нехай мене, дівки-бранки,

марусі, попівни богуславки,

з неволі не викупає,

бо вже я потурчилась, побусурменилась

для розкоші турецької,

для лакомства нещасного!

ми не знаємо, що сталося з нею після втечі невільників. можливо, пан її за це жорстоко покарав. але вона, незважаючи на це, врятувала полонених:

вислухай, боже, у просьбах щирих,

у нещасних молитвах

нас, бідних невольників!

проста українська дівчина маруся, забувши про себе, героїчно визволила невільників з турецького полону. тим самим вона заслужила собі вічну пам’ять і вдячність україни.