Напишіть твір "Роль гумору у житті людини. Гумор та сатира в художніх творах". Твір пишіть самостійно, БЕЗ УЧАСТІ ДОРОСЛИХ. У тексті має бути 6 абзаців, ІІ - це не абзац ПЛАН I Гумор - це...Чи потрібний гумор у житті? ІІ Гумор та сатира в художніх творах 1. Різниця між гумором та сатирою. 2.Повчальна та викривальна спрямованість байок Леоніда Глібова. 3.Співомовки Степана Руданського - унікальне явище у світовій культурі. 4. Висміювання моральних вад, негативних рис характеру, авторська симпатія до людини у співомовках С. Руданського. ІІІ Отже, ...

У першу збірку творів Лесі Українки “На крилах пісень” увійшла чудова поема “Давня казка”. Цю поему вона написала у 1893 році. На ту пору Леся Українка вже була зрілим поетом. Своє місце як митець, письменниця бачила лише серед найпередовіших, революційних представників суспільства – серед робітників. У поемі “Давня казка” і йдеться про роль поета і його творів в суспільному житті. Тому головний герой цього твору – поет.

Зовнішній портрет свого героя поетеса зображує так:

На обличчі у поета

Не цвіла урода гожа,

Хоч не був він теж поганий, –

От собі – людина Божа!..

Його звичайною зовнішністю, та ще й Фізичним нездужанням, поетеса підкреслює, що краса людини не в зовнішніх ознаках, а в її духовних якостях. Леся Українка оспівує талант свого героя: його поезія була “і дзвінкою, і гучною, бо розходилась по світу стоголосою луною”. За цю незвичайну здібність – творити вірші, у яких можна знайти і розвагу, і пораду, співця дуже любили люди, особливо молодь.

Він славив красу природи, красу вільної людської думки. На крилах мрій поет часто линув “ в таємні світи надхмарні”, але крім цього приглядався до людського лиха і намагався зброєю сміху знищувати його. Далі тематика пісень митця розширюється : ось він створює сатиричні вірші, що висміюють вади людського характеру – боягузтво, пиху, хвастощі. Так, запалені його піснею, люди йдуть на штурм неприступних мурів ворожого міста і здобувають його. Та коли наростав конфлікт між трудящими і графом-деспотом, поет створив найкращі свої пісні. Це була їдка сатира, сповнена народного гніву, ненависті до гнобителів, пройнята закликом до революційної розправи з народними кривдниками:

…Чи блакитна кров проллється,

Як пробити пану груди?

Тепер для поета краса невіддільна від служіння трудящим у боротьбі за волю. В ім’я захисту цієї краси він і смерть прийме. В цей час поет постає як народний митець, лицар духу, захисник трудящих, що викриває жорстоких гнобителів народу. Це горда, безкорислива, саможертовна людина. На пропозицію графа продати свій хист за “гарну хату”, за золото, поет відповідає так:

“Не поет, у кого думки

Не літають вільно в світі,

А заплутались навіки

В золотії тонкі сіті…”

Отже, служіння літературі, поневоленому народові Леся Українка розуміла як участь у революційній боротьбі. На той час вона своїм життям, своєю невтомною працею показала, яким повинен бути народний митець. Тому в образі героя “Давньої казки” ми пізнаємо риси характеру самої Лесі Українки. Його шлях до народного поета – це шлях самої письменниці. Він (як і Леся Українка) зрозумів, що в суспільстві боротьба йде протягом віків, ще з того часу, як існують бідні й багаті. І лише тоді, коли ця боротьба скінчиться, “то скінчиться давня казка”…

На мою думку, людина, яка має талант та добре серце, може покращити життя всього народу.

   Хто з нас не любить книжок? Дійсно, важко уявити таку людину. У народі кажуть: "Хто багато читає, той багато й знає". Кожен — інтелігент, бізнесмен, робітник — має хоча б невеличку особисту бібліотеку. 

Я досить часто відвідую районну юнацьку бібліотеку. Там завжди стоїть тиша й можна самому ходити між стелажами. Та коли уважно прислухаєшся, то можна почути, як книги пошепки розмовляють із тобою. Вони розкажуть чарівну казку, цікаву повість, з їх сторінок забринять невідомі вірші, які ми пам'ятаємо довго, а можливо, й ціле життя. Саме з книжок ми дізнаємося про те, як живуть народи різних країн, як виборюють вони свободу, а ще дізнаємося про відкриття науки й техніки, про рослини й тварин, про планети, зірки й туманності. З давніх-давен письменники, учені відображали в книжках знання та досвід поколінь, зберігаючи це все для нащадків. 

А колись у прадавні часи на світі не було книжок, бо люди ще не вміли їх робити. Замість сторінок пращури використовували каміння, дерево, стіни печер. Пізніше почали писати на глині, але це було також не дуже зручно. Справжній папір, схожий на той, що на ньому ми пишемо сьогодні, з'явився кілька століть тому. Відтоді й почали в усьому світі писати на папері. А тепер вони є, але майже ніхто не хоче їх читати. 
Я щиро вважаю, що телебачення та електронні машини ніколи не зможуть повноцінно замінити щасливих годин спілкування з книгою.