Укр лит. «Українська химерна проза» ІІ варіант 1. Мати розповідала Шепталові про… (твір В.Дрозда «Білий кінь Шептало») А) гордих білих коней; В) лісникову двоколку; Б) покірність і слухняність; Г ) любов до життя 2. Шептало не міг стримати буйної радості, бо… А відчув запах справжньої волі Б навколо було чимало соковитої трави; В був самісінький на всю луку Г мокрі мітлиці лоскотали черево та груди. 3.Володимир Дрозд створив образ Шептала, використавши… А) парадокс; В) гіперболу; Б) алегорію; Г) іронію. 4. Про яку послугу по дракон Пустельника( Ю.Винничук «Місце для дракона»)? А добудувати палац Б до викрасти князівну В влаштувати турнір Г навчити його грамоти 5. Хто у творі вважав, що «зло не від дракона, воно в нас самих»? А князь Б Грицько В пустельник Г лицар Лаврін 6. За жанром твір «Місце для дракона» А оповідання Б казка В повість-казка Г новела 7. Поясніть, чому твори В.Дрозда та Ю. Винничука називають «химерною прозою»? 8. Які основні проблеми розкриваються у творі Ю.Винничука «Місце для дракона»? 9. Схарактеризуйте образ білого коня Шептала.

1-А   2-В   3-Б   4-Г   5-В   6-В

7. Химерна проза - піджанр прози, у якому розповідається про неймовірні події, де реальне поєднується з фантастичним, умовним; засоби іронії, гротеску, театральності — з елементами фольклорної та міфологічної поетики. У «химерних» творах відбуваються дивовижні метаморфози з персонажами, зміщення подій у часі та Саме такі метаморфози відбуваються з героями творів В.Дрозди і Ю.Винничука.

8. Юрій Винничук «Місце для дракона». Проблематика твору: роздуми про добро і зло, вірність і зраду, доцільність самопожертви», відповідальність кожного за власні вчинки й моральність суспільства. Життя без розчарувань так само неможливе, як без любові та вірності. Але до чого ж дивне сусідство: дружба — і підступ, відданість — і зрада.

9. Образ білого коня Шептала — алегоричний. Він уособлює яскраву людську особистість, яка під впливом повсякденного життя втрачає свою індивідуальність, губить кращі риси свого характеру, пристосовується, починає діяти, “як усі”. Лише на мить вирвавшись із неволі, кінь відчув себе щасливим, але потім усе ж дійшов висновку, що краще бути покірним та слухняним під захистом сильнішого, надавати перевагу реальності, а не мрії.

Риси коня Шептала: покірний, роботящий, пишається своїм походженням, любить волю, здатний до критичного мислення, поважає Степана

Объяснение:

Мати розповідала Шепталові про гордих білих коней.

Цитата "Шептало спинився, нашорошив вуха і сторожко скосив очі. Він був сам-самісінький на всю луку. Мовчала трава.. Білий кінь сп"яніло заіржав, не в силі стримувати буйної радості.

З підручника: Щоб говорити про проблемні втрати індивідуальності людини в тогочасному суспільстві.. донести свої думки до читачів автор зміг,створивши алегоричний твір про білого коня.

Цитата: Єдине, на що пустельник ніяк не хотів погодитись, це навчить дракона грамоти.

Цитата:  Пустельник витер долонею мокре обличчя: Я казав: не від нього зло... Воно в нас самих.

«Слово о полку Ігоревім» — найкраща пам'ятка літератури Київської Русі. Перед читачем, ніби живі, постають герої «Слова...» — мужні захисни¬ки Руської землі, великі патріоти. З якою любов'ю невідомий нам автор змалював їхні образи! З усього видно, що він щиро любив рідну землю. Ігор Святославич для автора є втіленням князівських доблестей. Він мужній, сповнений «ратного духа». Пристрасне бажання «іспити шоломом Дону», почуття воїнської честі відтісняють страшне віщування — затемнен¬ня сонця. Справжній лицар, він вважає, що краще вмерти від меча, ніж потрапити в полон. Описуючи першу перемогу Ігоря над половцями, автор підкреслено гіперболічно показує її результати: руські воїни захопили стільки здобичі, що дорогими тканинами і одягом мостили болота. А Ігор з цієї здобичі взяв для себе тільки бойові знаки ворога. Високе благородство Ігор виявляє під час вирішальної битви, коли він у розпалі бою повертає полки на до брату Всеволоду. Автор висловлює до Ігоря любов і симпатію, називає його соколом, сонцем. Коли Ігор зазнав поразки, печалиться вся природа, вся Русь. Розповідаючи про втечу і повернення Ігоря з полону, автор особливо виразно виявляє своє співчуття до нього, а коли Ігор повертається на Русь, то знову «сонце світиться на небесах». Співчуваючи Ігорю, пишаючись його мужністю, сумуючи через невдачі, автор водночас засуджує недалекоглядну політику цього князя, міжусобиці, що підривали міць батьківщини, її благополуччя: «Сказав-бо брат брату: «Се моє, і те — моє теж». Саме така психологія феодала-власника лежить в основі поведінки і характеру Ігоря. Гірка поразка Ігоря — це розплата за його егоїзм і самовпевненість. Звертання Святослава Київського до братів Ігоря і Всеволода свідчить, напевне, і про ставлення до них самого автора «Слова...»: «О мої синовці, Ігорю і Всеволоде! Рано єсте почали Половецькую землю мечами разити, а собі слави шукати. Та без честі одоліли, без честі-бо кров поганую ви пролляли». У цьому звертанні хоч і звинувачуються Ігор і Всеволод у марнославстві та нерозважності, проте віддається їм належне, говориться, що серця їхні викувані з міцного булату і загартовані у відвазі.

А ось ця історія сталася з ним у Відні. Їхав він своєю машиною, але правил не звик дотримуватися. Нерідко жартував, мовляв, в Англії вони одні, у Америці зовсім інші, і в Австрії, мабуть, теж місцеві нюанси мають. Отож, порушення помітили поліцейські, які, зупинивши машину, стали вимагати, аби Кротон сплатив штраф. Грошей він заробити ще не встиг, тож пожартував, мовляв, завтра виступатиме на сцені, а післязавтра розрахується. Але стражі порядку були невблаганними та принциповими. Не церемонячись, пов'язали Фірцака та й повезли у в'язницю. І хоча гість-закарпатець переконував, що він – артист, що він – Кротон, але такі аргументи на «тамтешніх» поліцейських не вплинули – Івана Силу таки «заперли...» 

Коли зостався сам у чотирьох стінах, за відсутності наглядача виламав грати. Та ще й покрутив їх у баранячий ріг. Пройшовся гордовито коридором, з'явившись, урешті, в кімнаті чергового по в'язниці. Той із подиву ледь зі стільця не впав. Вичитавши підлеглого за ненадійно зачинені дверні засуви, відвів затриманого до начальника поліції. І тільки тоді, за до перекладача, з'ясувалося, хто такий цей клопітний і ядерний чолов'яга. Кротона одразу ж випустили, вибачилися за непорозуміння. А наступного дня сам начальник поліції з дружиною прийшов на виступи Фірцака, і так щиросердно, як той, ніхто йому не аплодував. Навіть букет красивих квітів подарував учорашньому своєму «підопічному»