Від екології біологічної до екології мовної

Климко – сирота, головний герой автобіографічної повісті Григора Тютюнника. Образ Климка втілює ідеал людини. У маленькій сирітській душі Климко носив стільки доброти, милосердя і співчуття до знедолених і стражденних, що не побоявся в одинадцять літ вирушити в далеку дорогу по сіль, аби тільки до близькій людині — своїй учительці — не померти з голоду. Скільки натерпівся й намучився за свою двотижневу дорогу маленький лицар, скільки разів ризикував бути вбитим, замерзнути десь на полі під копицею — адже йшла війна і заходити в села було небезпечно. Та хлопчик ішов: його вело дорогою поневірянь милосердя. Зовнішність Климка: «Климко йшов босий, у куцих штанчатах, старій матросці, що була колись голубою, а тепер стала сіра, та ще й в дядьковій Кириловій діжурці. Тій діжурці, як казав дядько, було «сто літ», і не рвалася вона лише тому, що зашкарубла від давньої мазути» Риси характеру Климка: а) щирий, добрий, працьовитий; б) мужній, вольовий; в) благородний, чуйний, уважний, турботливий г) винахідливий. Прагнення Климка  а) прагнення навчитися; б) відповідальний за доручену справу; в) шанобливе ставлення до дружби Значення образу Климка а) залишився сиротою, так само як і автор твору; б) виховувався у дядька, який теж загинув від німецької бомби; в) риси характеру.

Объяснение:

Російська народна казка “Ріпка” – по своєму головному змістом і настрою схожа з бурлацьке піснею “Дубинушка”. Казка “Ріпка”, як і пісня “Дубинушка” – свого роду гімн колективної праці або, якщо хочете, колективної думки. У казці для витягування з землі надзвичайно великої ріпки потрібен був весь набір жителів сільської хати: Дід, Баба, Внучка, собака Жучка, кішка і мишка. Тільки з додатком до зусиль всього колективу зусиль ще й крихітної мишки – Ріпка витягнулася з землі.

Зрозуміло, ніхто не думає, що мишка – головна дійова особа. Адже всі знають, що для успішного виконання якого б то не було справи, часом не вистачає якогось штриха (маленької мишки), щоб вийшов гідний результат. Таких випадків в житті чимало, коли для завершення важкій і якісної роботи не вистачає чийогось маленького зусилля або будь-якої свіжої ідеї, думки.