Цвіте терен цвіте терен листя опадає хто в любові не знається той горя не знає в уривку використано А анафору Б рефрен В художній паралелізм Г епітет​

«Тополя» Шевченко аналіз вірша
 Рік написання: 1839
Жанр: балада з казково-фантастичними подіями.
Тема: розповідь про глибокі переживання дівчини, розлученої з коханим, її звернення до ворожки, розмова з тополею і, нарешті, перетворення самої дівчини на тополю під впливом чудотворного зілля. Ідея: невмирущість справжнього кохання, возвеличення краси, вірності, незнищенності світлих і благородних людських почуттів. Основна думка: кохання — це не тільки щире почуття, а й те, через що любляче серце страждає у поневіряннях.
Проблематика «Тополя»:
• вірність і зрада;
• кохання щире і без почуттів;
• батьки і діти.
Художні засоби «Тополя»
Метафори: «вітер виє, гуляє..», «море синіє», «серце ниє», «лихо… зострінеться», «серце знає», «личко червоніє», «брови полиняють», «серденько мліло», «чуло серце недоленьку», «серденько б’ється», «чорнобрива сохла», «стань місяць серед неба».
Порівняння: «поле, як те море», «одна, як сирота», «воркує, як голубка без голуба», «сонце світить — як ворог сміється», «сохне…, як квіточка», «пішла стара, мов каламар», «полетіла, мов на крилах». Повтори: «одна, одна…», «…пала, пала, стала…», «плавай, плавай, лебедонько».
Епітети: «біле личко», «карі оченята», «щира правда». Звертання: «Легше, мамо, в труні лежати», «Бабусенько, голубонько, серце моє, ненько», «Зроби, моя пташко!». «Добре, доню бабусю», «Плавай, плавай, лебедонько!», «Скажи, моє серце!», «Мамо моя!.. доле моя!», «Боже милий, боже!», «Подивися, тополенько!», «Рости ж, серце-тополенько!..», «Не знайте, дівчата!», «Бо не довго, чорнобриві!»
Композиція «Тополя»
Балада «Тополя» побудована за мотивами народної творчості і стародавніх уявлень народу. Як твір УНТ за своєю будовою містить вступ, основну частину і закінчення. У творі письменник звертається до дівчат із сумною розповіддю про трагічне кохання. Тут наявні й народна символіка, і міфологічні метаморфози (перетворення дівчини на тополю), і народні ворожіння.
Експозиція: вступна частина до твору, де поет описує із сумом тополю. Зав’язка: Полюбила чорноброва Козака дівчина.
Розвиток дії: зустрічі дівчини з козаком, які завдали молодій чимало страждань після її розлучення з хлопцем.
Кульмінація: молодиця вирішує скористатися зіллям ворожки для швидкого повернення козака.
Розв’язка: дівчина за до зілля ворожки стала тополею. Сюжет «Тополя»
Край дороги росла висока тополя. Розповідь автора про трагічне кохання, пов’язане з цим деревом. Молода дівчина закохується у козака, але той поїхав на війну де й загинув. Дівчина все ще сподівається, що він повернеться, натомість її матір підшукала для неї хорошу партію — старого багатія. Дівчина не хоче йти заміж і матір вирішує віддати її силоміць за старого. Остання надія дівчина — це стара ворожка до якої вона звертається за до Та говорить, що передбачила її прихід і дає дівчині чаклунське зілля, випивши яке на світанку, ще «до півнів» можна повернути коханого «з чужини», але якщо він не повернеться після другого ковтка треба випити в третє… Що має трапитись після третього ковтка стара порадила не питати. Дівчина після не довгих вагань робить все, як їй наказала зробити ворожка, її козаченько так і не повернувся, а вона перетворилась в тополю. 

Ім’я Т. Г. Шевченка відоме всьому світові. Його творчий доробок — справжній літопис долі та історії українського народу. Народні жалі й радощі знайшли своє втілення у віршах Поета. Образи і сюжети для своїх творів він черпав з народної творчості. Усе своє життя Великий Кобзар присвятив своєму народу, пишучи про нього і для нього. Одним із найліричніших його творів є балада «Тополя», у якій поет оспівує благородство почуттів дівчини, яка змогла зберегти вірність своєму коханому.Усіх подорожніх дивувала одинока тополя, яка височіла край дороги. Гнув її «стан високий» вітерець, і здавалося, ніби чомусь плакало те дерево. І справді, не звичайним було воно: то зачарована дівчина перетворилася на тополю від суму за своїм нареченим. Щиро кохалися молодята. Але зла доля розлучила їх навіки. Поїхав парубок на війну і загинув десь у боротьбі за свою Україну. А дівчина все чекає, «сохне вона, як квіточка». Проте мати її вирішила сама влаштувати життя своєї доньки:«Чого в’янеш, моя доню?» —Мати не спитала,За старого, багатогоНищечком єднала.Але не потрібні були багатства дівчині. Краще було померти для неї, ніж вікувати із нелюбом і зрадити своє кохання. Пішла вона вночі до ворожки, аби дізнатися про свою долю:Коли нежив чорнобривий,Зроби, моя пташко,Щоб додому не вернулась…Знала мудра жінка життя молодої. Давно вже приготувала для неї чарівне зілля, яке б могло до й. Тричі мала випити дівчина те зілля. Але не повернувся козак до неї. Немов на крилах, понесло її до поля. Співала і благала долі. І сталося диво — перетворилася вона на одиноку тополю. І тепер лише вітер її стрункий стан гне додолу.Мене вразила ця балада своєю ліричністю і глибиною зображення нещасливої любові закоханої пари: в ній тісно переплітаються сюжет і художні тропи з народною символікою й поетикою, доповнюючи враження читача від прочитаного твору.