Твір роздум " Вогонь Прометея - символ вічного прагнення людини до творчої свободи."

ответ:Охороняти ліси, гаї, сади — зелене багатство нашої країни заклинає нас відомий український письменник Євген Гуцало. Багато творів він присвятив природі.

Його оповідання "Лось" наштовхує на роздуми про добро і зло. В лісі живе могутній лось. У нього багато ворогів: ведмідь, рись, вовк, а іноді й люди. Такою людиною в оповіданні зображений дядько Шпичак. Авторський осуд зажерливості, жорстокості Шпичака відчутний у його портретній характеристиці: "кругленьке, як підпалок, обличчя", у поведінці. Коли трапилось лихо-діти рятували лося, а дядько Шпичак, "присівши у виїмку", насміхався над ними. Потім діти переживали, боялися пропустити мить, "коли лось ворухнеться", а "Шпичак обійшов навколо вбитого звіра й носком ткнув його між роги". Рятуючи лося, хлопчики керувалися благородними почуттями, бажанням до нещасній тварині, а Шпичак, глухий і байдужий до всього прекрасного, прагнув тільки наживи.

Сміливі хлопці здійснили справжній героїчний вчинок. Вони, хоч і малі, але рішучі. Маленькі герої не побоялися рубати "зрадливу кригу", не злякалися погроз дядька, а "подалися в заповідник, щоб заявити охороні". Шпичак же злякався, "його наче щось тіпнуло", коли він зрозумів, що доведеться відповідати за вчинений злочин. Тільки презирство і відразу можна відчувати до цього браконьєра, цієї бездушної людини. А який охоплює жах, коли читаєш опис лося, підкошеного кулею: "Голова лежала так, ніби він прислухався до землі, чи далеко ще весна, чи скоро прийде, а роги росли при самім снігу, ніби чудернацький кущик, який усе-таки сподівався зазеленіти, вкрившись листям".

Отже, збереження фауни і флори рідного краю залежить від людини, її совісті. Ставлення людини до природи — це мірило людської моралі. Справжня любов до рідної землі повинна бути не лише споглядальною, а й активною, дійовою, спрямованою на захист і примноження багатства рідного краю.

Объяснение:

ответ:

Ім’я Івана Франка відоме всім. Навіть тим, хто його не читав. Із книг чи просто з голосу знають: Франко — вічний революціонер, героїчний Каменяр, автор серйозних творів про сувору дійсність. Люди старшого віку пам’ятають, що за часів Радянського Союзу, в лещатах існуючої ідеології, Франка — майже завжди — підносили як борця, соціаліста, ледь не більшовика. Лише побіжно згадували, що він учений і громадський діяч. Останніми десятиліттями, коли в Україні можна писати і друкувати вільно, відійти від штампів, дослідники підкреслюють наукову діяльність письменника, котра нагадувала «мужів італійського Відродження» (Є. Маланюк), зазначається його «фанатичний інтелектуалізм» (О. Баган), «інтелектуальний подвиг» (Є. Маланюк). А втім, суто інтелектуальний бік творчості І. Франка був зрозумілий уже сучасникам, котрі називали його академією в одній особі. Геніального автора його геніальний співвітчизник академік А. Кримський характеризував як белетриста, поета, вченого, публіциста, відзначав величезну начитаність, літературну освіченість й обізнаність. Пізніше проф. М. Возняк скаже про письменника — «велетень думки і праці». Ці слова стануть крилатими.