У чому виявилися консервативні погляди В. Скотта?В ідеї єдності англосаксів і норманівВ образі короля Річарда ІУ типовому зображенні невмотивованого антагоністаУ пригніченні образів Ісаака та Ребекки

В образі короля Річарда І

В образі короля Річарда І

Объяснение:

Дуже часто все прочитуємо цікаві твори щодо різних тематик і після прочитання або під час нього звертаємо увагу на поведінку героїв, намагаємося дати їм належну оцінку, зробити особисто для себе деякі висновки щодо можливості або неможливості вести себе подібним чином. Роблячи таким чином, ми можемо виділити для себе як позитивних, так і негативних героїв, отже можемо зробити певні висновки про те, чи хотіли б їх повторювати, чи ні.

Якщо говорити про твір Нечуя-Левицького під назвою «Кайдашев сім’я» можна прийти до висновку, що у головних героїв цього твору, самих членів цієї сім’ї, надзвичайно мало чого доброго й такого, чого б у них хотілося перейняти. В цілому, це є абсолютно логічним, адже все життя Кайдашів, зображене у творі, зводилася до постійної лайки та обміну образами, претензіями і навіть злочинними вчинками. Втім, не можна сказати, що в цілому такі відносини усередині родини характерні виключно для Кайдашів і більше ні для кого. В даний час ми теж можемо відшукати безліч сімей, в яких люди ведуть себе подібним чином. Отже, абсолютно раціональним питанням, яким може задатися кожна людина, є питання про те, як зробити так, щоб зрештою не перетворити власну сім’ю в певний аналог сім’ї Кайдашів?

Думається, що зробити це не так складно, як комусь може здатися. Найголовніше правило на шляху до цього – цінувати духовне вище матеріального. У Кайдашів всі проблеми були через те, що вони цінували не один одного, не свої родинні зв’язки, а лише матеріальні блага. Для звичайної людини це, в принципі, природно, але необхідно боротися з власною жадібністю і меркантильністю, особливо якщо мова йде про близьких людей. Крім того, звичайно, слід певним чином обмежувати власні емоції і переживання, адже самі Кайдаші були надмірно емоційними, що не дозволяло їм просто сісти, розібратися в ситуації і вирішити всі ті проблеми, з якими вони зіткнулися. Всі конфлікти абсолютно можливо вирішити, але для цього потрібно говорити один з одним та шукати компроміс.

 

З одного боку, не стати такими, якими були Кайдаші, дуже просто. Потрібно намагатися зрозуміти своїх близьких, не цінувати надмірно матеріальне, розуміючи, що на той світ з собою його не забереш. З іншого боку, розуміючи, що в цілому жадібність властива кожній людині, все-таки доведеться докласти певні зусилля для того, щоб відшукати настільки важливе взаємне розуміння з близькими.

Пригляньмося до Омелька Кайдаша. Вже немолодий, він більшу частину свого життя відробив на панщині, яка «...наклала на нього свій напечаток». Працював він і після панщини, вже на себе, на свою сім'ю. «Він був добрий стельмах... і заробляв добрі гроші, але ніяк не міг вдержати їх у руках. Гроші втікали до шинкаря». Читаючи це, співчуваєш старому, бо далі автор розкриває причину цього пияцтва. Він каже, що Кайдаш став заглядати в корчму, «запиваючи давнє панщинне горе». На прикладі старого Кайдаша автор показує, як кріпацтво зламало людину. І хоч воно не вбило в ній трударя, але перетворило на п'яницю. 
Знайомлячись із Марусею Кайдашихою, помічаєш, що це насамперед сварлива жінка, гризлива свекруха, «наче люта змія». Кріпаччина теж висушила її душу, знищила в ній добре, ніжне, ласкаве. Тепер жадоба до власності керує всіма її вчинками. Вона довго працювала в панів і наслідувала у них лиху та зарозумілість, навчилася зневажливо ставитися до нижчих за себе, підпорядковувати їх своєму впливу. Але разом з тим вона хороша господиня, вміє добре куховарити. Коли обродилася її невістка Мотря, вона «припала коло свого онука, неначе коло своєї дитини... Кайдашиха тішилася онуком, колихала його, гойдала...» Але через сварки і гризню невістка «не давала їй дитини й одганяла її од колиски. Тільки вночі, тоді як Мотря спала міцним сном, Кайдашиха вставала до дитини, забавляла, як вона плакала, та годувала її молоком». Так письменник-реаліст показав, що не все в образі Кайдашихи було негативним. Це вплив панщини та дрібної власності зробили її такою. 
Описав письменник і тогочасну молодь — дітей колишніх кріпаків: Карпа і Лавріна. Сини Кайдаша успадкували від батька працьовитість, турботу за свою сім'ю, а також інтереси дрібного власника. Зовні брати схожі один на одного. Але кожен із них — чітко окреслена індивідуальність. 

Старший син, Карпо, був суворий і непривітний. Був упертий, гордий, не любив нікому кланятись, навіть рідному батькові: «В його була тільки пара волів, і як треба було спрягатися під плуг, він ніколи не просив волів у батька, а напитував супряжичів між чужими людьми». На противагу Карпові, Лаврін був лагідної вдачі, чутливий до краси й ніжності, схильний до жартів і дотепів. Він з іронією ставився до колотнечі в сім'ї, кепкував з Мотрі. Кайдашиха, вихваляючи сина, каже про нього: «Мого Лавріна вас, хоч у пазуху сховай, а як іде селом, то дівчата аж перелази ламають». 

Коли брати одружуються, то гордий та впертий Карпо бере багату дівчину Мотрю, а веселий Лаврін — убогу Мелашку. Мотря розумна, вродлива і чепурна жінка. А за характером вона «...трохи бриклива, і в неї й серце з перцем». Вона любила працю. «Діло ніби горіло в Мотриних руках». Ставши невісткою, вона довгий час змовчувала свекрусі на її докори. І лише тоді, як відчула себе наймичкою, а не господинею, її терпець увірвався: «Я на батька не кричала ніколи, а в вас мусиш кричать, коли робиш на всю сім'ю сама». Захищаючи себе, Мотря поступово втрачає почуття міри, і згодом стає сварливою і жорстокою людиною, яка в сімейних суперечках не зупиняється ні перед чим.