Зробіть будь ласка характеристику цього твору. Невеличка Джерина пасіка була огороджена низьким ти­ном і обставлена од півночі очеретом…Коло пасіки росли яблуні й груші, посхилявши густе гіл­ля над вуликами. За пасікою зеленів маленький баштан. Дов­ге гарбузиння вилізло на курінь і почіплялось по тину…Дід дав онукам по огірку і все розказував їм про далекий край, про Чорне море, про лиман.А в пасіці гули у вуликах бджоли густим глухим гуком, неначе вони були закопані десь під землею. В вічках подекуди ліниво лазило кілька бджіл. Дві-три бджоли сновигали ліниво понад хрестом, та й ті незабаром ніби падали в вічка. В пасіці пахло медом, молодою травою та польовими квітами. Серед пасіки десь взялася кавуняча огудина, сплелась з бадилиною, березкою та з широким листом огірків і побігла до одного ву­лика довгою зеленою стежкою. Між вуликами зеленіла трава, синіли сині дзвоники, показуючи свої ясні осередочки; під ти­ном червоніла, ніби кров’яні краплі, червона смілка, ріс жов­тий кущик дроку. Косе проміння промкнулось під яблунями та важкими дубами й ніби запалило зелену траву, вулики, зе­лене листя на грушах, ще й облило сивого діда червонястим світом.Вже сонце зайшло, вже ніби дрімота розлилась над гус­тими садками, над густим лісом, а дід усе розказував, а діти все слухали, а бджоли гули, неначе гула гучними струнами кобза, приграваючи до чудової казки-пісні пасічника Мико­ли Джері.

аЫВАВА42341341341

Объяснение:

ответ: Дитячі роки становлять своєрідну психологічну основу творчості багатьох митців. Недарма кажуть, що саме цей час найсвітліший у житті людини. Це час пізнавання світу, довіри та щирості. Ці міркування підтверджує і надзвичайно цікава повість М. Стельмаха «Гуси-лебеді летять».

Головний герой повісті — хлопчик Михайлик, великий вигадник і мрійник. Наприклад, коли дідусь каже йому, що сонце буде відмикати землю золотими ключами, Михайлику стає трошки страшно: а раптом воно загубить ці ключі? А коли над селом пролітають лебеді, хлопчикові здається, що від їхніх крил лунає чарівний дзвін. На цих прикладах стає зрозуміло, що Михайлик має талант сприймати світ образно і поетично, талант, притаманний більшості дітей.

Що ж зробило Михайлика таким? Насамперед Ганна Іванівна, мама Михайла Стельмаха. Вона була невтомною трудівницею, ласкавою і доброю жінкою. Саме вона навчила свого сина любити навколишній світ, берегти кожну травиночку, милуватися заходом сонця ввечері і вранішньою росою. Хлопчик ріс таким ласкавим і добрим. З цього приводу доречно згадати епізод з насінням, коли Михайлик віддав його голодній жінці з дитиною. Мати не стала журити хлопчика, а навпаки схвалила Михайлика, бо хотіла, щоб син ріс уважним до горя інших і допомагав людям.

Не меншу роль у становленні характеру Михайлика відіграли батько хлопця, дядько Микола, якого селяни прозвали Бульбою, дід Дем’ян і бабуся, яку хлопчик дуже любив. Дитинство Михайлика було сповнене казковими, романтичними, незвичайними враженнями. А завдяки повісті «Гуси-лебеді летять» кожен з нас може побачити образи щирих, простих трударів, серед яких пройшло щасливе дитинство Михайла Стельмаха. Ставши дорослим, Михайло Стельмах був гарним батьком для своїх дочки та сина. Він ростив їх у доброті і любові, розповідав їм про все те, що любив у дитинстві і любов до чого залишилася у нього на все життя.

Можливо, саме тому нашому молодому поколінню так подобається творчість М. Стельмаха. Світ добрих і щирих людей, яких змалював письменник у повісті «Гуси-лебеді летять», дуже сподобався і мені. Адже мені теж випало щастя жити серед неповторної української природи, я теж маю можливість насолоджуватися запахом квітів і шелестом трав, слухати «бентежні звуки далеких дзвонів», які злітають на землю з крил тих самих казкових гусей-лебедів, що кожної весни повертаються на українську землю з далекого вирію. Я вірю, що вміння розуміти природу я пронесу через усе своє життя, як проніс його через усе життя і талановитий український письменник Михайло Стельмах.

Объяснение:

Відповідь:

Тугар  Вовк майже все своє життя прожив як боягуз. Він понад усе любив владу, гроші  і власне життя. Вся його життєва філософія зводилась до одного. "Життя — дорога річ, і за ніякі скарби його не купиш", - так казав Тугар Максимові, коли той потрапив у полон. "Все ж таки життя краще, ніж смерть!" - а це слова Тугара Вовка до бегадира Бурунди, коли вони зрозуміли, що потрапили у смертельну пастку в тухольській долині. Заради власного життя, влади Тугар не один раз зраджував:  руських князів, коли потрапив у полон монголів при битві на річці Калці; тухольців, коли привів до них у село монголів; та й самих монголів, коли в останню мить свого життя врятував Максима від меча Бурунди.  

Пояснення: