1. Кто живет в стране Недоладии? Объясните происхождение ее названия. В Недоладии живут не приведены в порядок дела, они из реальной жизни людей попадают в эту страну. 2. Сколько дел не довела до конца Аля, после чего попала в Недоладии? Аля не довела до конца сто дел. Последняя, ​​не доведено до конца дело - один вышитый крестик на полотенце, который был подарком для бабушки. 3. Можно ли сказать, что Аля откладывала на завтра то, что можно было сделать сегодня? Аля откладывала на завтра то, что можно было сделать сегодня, ведь аля отложила работу из-за отсутствия терпения, у нее не было в то время других дел. Она отложила работу и подумала: «Завтра доши». 4. Охарактеризуйте Недоладька. Виновен ли он в том, что ему дано такое имя? Почему? Недоладька НЕ ​​дорисовал один мальчик, поэтому он имел странную внешность. Голову украшал кожаный шляпка с петушиной пером сбоку, шляпка сидел криво, левого уха не было, глаза на месте, зато одно больше, а второе - меньше, нос набок искривлен, губы перекошены, даже ямочка на подбородке не на своем месте, а почти у уха, губы весело улыбались, глаза смотрели ласково, а лицо было открытым и добродушным, коренастый, широкоплечий парень, стоял он, наклонившись в сторону, потому что левая нога у него была короче правой. Его имя соответствовало его странной внешности, каким его изобразил мальчик. Однако он был любезным, общительным, добрым Али.

І ось через декілька хвилин я вже занурилась у інший світ – світ дуже цікавої книги, де мої однолітки Ява Рень і Павлуша Завгородній, по іншому – Іван Васильович і Павло Денисович дуже веселі, винахідливі та дружні хлопці. Надзвичайно захопило мене те, що хлопці дуже хотіли стати винахідниками. В їхніх мріях було викопати метро під свинарником, зробити підводний човен, вони намагаються влаштувати справжню кориду з коровою Контрибуцією, беруть участь у театральних постановах разом з однокласниками – звичайно, все це не без пригод і не без гумору!

Найяскравішою подією книги для мене стала історія, яку розповідав Павлуша. Ця історія сталася з Явою. Коли він через переекзаменовку, з Павлушею поїхав шукати острів посеред плавнів, щоб там жити як Робінзон Крузо. А натомість Павлуша прозвав Яву Робінзон Кукурудзо. Багато гумору у цій ситуації, але як приємно, що друг підтримав Яву та не покинув у скрутну хвилину.

Хлопці один одному підходять за характером, обидва бешкетники. Ява любить морозиво і якось з’їв аж вісім порцій за один раз. А Павлуша полюбляє вареники з вишнею і за раз може з’їсти цілу миску. Друзі – не розлий вода. Читаючи майже детективні історії щоденних клопотів Яви з Павлушею, дивуєшся їх вмінню з гумором ставитися до життя, щирості, здатності на високі й інтенсивні переживання. Вони не бояться помилятися й виправляють власні й чужі промахи з такою ж завзятістю й наполегливістю, як і беруться за нові справи. Ява та Павлуша щиро хочуть стати справжніми героями і ощасливити світ: зробити його кращим, світлішим і щирішим до всіх.

Якщо спитати мене, який герой мені більше припав до душі, мабуть не зможу відповісти на це питання, сприймаю друзів лише разом. Тому найбільшою трагедією книги для мене стала третя частина, коли вони посварилися. Але радувало те, що навіть у сварці хлопці завжди думали лише один про одного. Пригадували своє знайомство на баштані під час гри у єгипетських фараонів на пірамідах з кавунів та інші свої пригоди. Хлопці дуже сумували один за одним, за можливістю поспілкуватися, але гордість не давала їм можливості товаришувати як і раніше. Та якою радісною подією стало для мене примирення товаришів! Зараз я чітко розумію, що треба цінувати дружбу та у сварках не соромитися робити перший крок, щоб розібратися.

На мою думку, трилогія Всеволода Нестайка «Тореодори з Васюківки» – не просто весела дитяча книжка з чудовою мовою і гумором. Це посібник дружби і доброти. І поки на землі буде дружба, книжку Нестайка будуть читати. Я дуже пишаюся тим, що цю книгу читали мої батьки, прочитала її і я та, сподіваюся, будуть читати мої діти.