Володимир Сосюра – поет, якому не треба було бити себе у груди і запевняти у любові до батьківщини. У кожному вірші, написаний він про кохання чи про природу, бринить ця любов. Рідна Донеччина постає перед нами то «холодними травами, де дерева шумлять і плачуть за Дінцем» , то вогнями станцій, силуетами домен, синім степовим небом. Поет згадує «п'янкий солодкий дух акацій», рідне село, в якому вже не зустрінуть його ні мати, ні сестри, ні старий собака. Батьківщина для Сосюри складається з отаких, на перший погляд, дрібниць, як спогади про шахти й цегельні заводи, куди йшли на зміну хлопці з сусідньої вулиці, з червоної шипшини по осені, «дзвіна гітари у місячні ночі» ... Усе це життя, усе воно пройшло тут, на «малій батьківщині». Старий учитель зустрічає поета («Знов село»), палять вони удвох цигарки, згадуючи, як колись малий Володя курив потайки в час перерви. Школярі вітають Сосюру, цитують «Червону зиму» , дорікають – «Чом це ти одягнувся буржуєм?» . Кожний дім у селі – це люди, серед яких виріс поет, яких не забув. Багатьох уже нема: «О любий Холоденко, далекий брате мій, зарубаний в бою!». Багато що змінилося, і поет уже не у свитині, не в піджаці, а у шляпі й пальто. А душа та ж сама. Побувавши у рідних місцях, він розуміє, що не заповнив «анкету життя», що треба
Працювать, працювать безумовно!
Кожній хвилі нема ж вороття!
Так, від «малої батьківщини» через працю і думку зір поета звертається до великої Батьківщини, знов осмислюючи, що таке патріотизм, яке місце він посідає в душі, що робить людину патріотом. У поезії «Любіть Україну» Сосюра із властивою тільки йому схвильованою емоціональністю звертається до всіх співвітчизників, наче хоче передати найважливіший висновок, який зробив у житті. Любов до Батьківщини з великої літери повинна бути свідомою і водночас природною:
Любіть Україну, як сонце, любіть,
Як вітер, і трави, і води...
Україна – «неопалима купина», що палає у віках, не згораючи, краса її «вічно жива і нова», а мова –солов'їна. Сосюра закликає й благає, у його інтонаціях немає «категоричного імперативу», він звертається до читача як до друга, щоб сказати йому дуже важливе: без любові до України не можна буде любити інші народи, коханий відвернеться від дівчини, якщо вона «не любить Вкраїну» .
Сосюра не раз замислювався над плинністю людського життя. Він знав, що колись ляже в землю, як насіння, а нові покоління зростатимуть. Але в поезії «Любіть Україну» він знаходить відповідь на питання – а що потім? Відповідь проста:
Любіть у коханні, в труді, у бою,
Як пісню, що лине зорею...
Всім серцем любіть Україну свою, –
І вічні ми будемо з нею!
Вибач якщо багато можешь вирезать если что то лишнее
Ответить на вопрос
Поделитесь своими знаниями, ответьте на вопрос:
Твір на тему:Любов до Батьківщини як важливий складних життя людини за поезією Володимира Сосюри Любіть Україну
Володимир Сосюра – поет, якому не треба було бити себе у груди і запевняти у любові до батьківщини. У кожному вірші, написаний він про кохання чи про природу, бринить ця любов. Рідна Донеччина постає перед нами то «холодними травами, де дерева шумлять і плачуть за Дінцем» , то вогнями станцій, силуетами домен, синім степовим небом. Поет згадує «п'янкий солодкий дух акацій», рідне село, в якому вже не зустрінуть його ні мати, ні сестри, ні старий собака. Батьківщина для Сосюри складається з отаких, на перший погляд, дрібниць, як спогади про шахти й цегельні заводи, куди йшли на зміну хлопці з сусідньої вулиці, з червоної шипшини по осені, «дзвіна гітари у місячні ночі» ... Усе це життя, усе воно пройшло тут, на «малій батьківщині». Старий учитель зустрічає поета («Знов село»), палять вони удвох цигарки, згадуючи, як колись малий Володя курив потайки в час перерви. Школярі вітають Сосюру, цитують «Червону зиму» , дорікають – «Чом це ти одягнувся буржуєм?» . Кожний дім у селі – це люди, серед яких виріс поет, яких не забув. Багатьох уже нема: «О любий Холоденко, далекий брате мій, зарубаний в бою!». Багато що змінилося, і поет уже не у свитині, не в піджаці, а у шляпі й пальто. А душа та ж сама. Побувавши у рідних місцях, він розуміє, що не заповнив «анкету життя», що треба
Працювать, працювать безумовно!
Кожній хвилі нема ж вороття!
Так, від «малої батьківщини» через працю і думку зір поета звертається до великої Батьківщини, знов осмислюючи, що таке патріотизм, яке місце він посідає в душі, що робить людину патріотом. У поезії «Любіть Україну» Сосюра із властивою тільки йому схвильованою емоціональністю звертається до всіх співвітчизників, наче хоче передати найважливіший висновок, який зробив у житті. Любов до Батьківщини з великої літери повинна бути свідомою і водночас природною:
Любіть Україну, як сонце, любіть,
Як вітер, і трави, і води...
Україна – «неопалима купина», що палає у віках, не згораючи, краса її «вічно жива і нова», а мова –солов'їна. Сосюра закликає й благає, у його інтонаціях немає «категоричного імперативу», він звертається до читача як до друга, щоб сказати йому дуже важливе: без любові до України не можна буде любити інші народи, коханий відвернеться від дівчини, якщо вона «не любить Вкраїну» .
Сосюра не раз замислювався над плинністю людського життя. Він знав, що колись ляже в землю, як насіння, а нові покоління зростатимуть. Але в поезії «Любіть Україну» він знаходить відповідь на питання – а що потім? Відповідь проста:
Любіть у коханні, в труді, у бою,
Як пісню, що лине зорею...
Всім серцем любіть Україну свою, –
І вічні ми будемо з нею!
Вибач якщо багато можешь вирезать если что то лишнее