Які дорослі проблеми порушено у творі вітька+ галя?

Автор хтів сказати, що такe кохання, алe водночас він порушує проблeми дорослішання та ранньоіі закоханості.

І. Легендарний поет казкового краю.

1) Україна — країна смутку і краси.

2) Народження майбутнього співця української нації.

3) Дивна доля новонародженого кріпака.

ІІ. Однорічна дитинка наодинці.

1) Недоросла нянька Катерина.

2) Лукава тварина з хижими очима.

3) Довгі дитячі муки.

4) Повернення Катрі.

ІІІ. Дитяче бурлакування Тараса малюка за природою.

2) Найгірша в усьому селі хата.

3) Невесела вечеря через зникнення Тараса.

4) Розмова з сусідом.

5) Повернення малого волоцюги додому.

6) Тарасові розповіді про свою мандрівку.

ІV. Шкільні роки Т. Г. Шевченка.

1) Цікаві історії від діда Івана.

2) Помста Тараса-гайдамаки.

3) Співуча Звенигородщина.

4) Любов Тарасика до народних пісень.

5) У дяковій хаті.

6) Потяг хлопця до словесної творчості.

7) Смерть матері, а згодом і батька Тараса.

8) Тяжкі роки служби в школі.

9) Зшиточок з піснями, щедрівками й псалмами.

10)Жага юного Шевченка до малювання.

11) Відвідування лисянського дяка-маляра.

V. Тарасове бажання стати маляром.

1) Примушення до роботи хатнім наймитом.

2) Відмова славного маляра з села Тарасівки.

3) Двотижневе випробування у хлипнівського маляра.

4) Візит Тараса у Вільшану за дозволом

5) Кухарство замість малярства.

6) Відчуття на собі залізних ланцюгів рабства.

7) Прагнення до боротьби і надія на краще майбутнє.

ответ:Алегоричний образ білого коня стає символом індивідуума, що відрізняється від оточення, виділяється з натовпу. І читач розуміє, що насправді думки, що спадають на думку Шепталові, то роздуми людини — неординарної, особливої... Таку людину часто називають "білою вороною". І, на наш погляд, білий колір коня є своєрідним натяком на цей вислів.

Шептало знає про свою неординарність, він пам'ятає матір, яка працювала в цирку, він пригадує розповіді про своїх предків — норовистих білих коней. Але незважаючи на це знання, білий кінь часом хоче злитися з табуном, аби уникнути гострого Степанового погляду, не впасти в око, уникнути вибору. Одначе це прагнення викликане не бажанням стати частиною колективного цілого. Зовсім навпаки. Шептала гнітить принизлива робота колгоспних коней, йому огидне відчуття пітних тіл табуна, який женуть на водопій навіть не до річки, а до колодязного корита (і цим автор теж підкреслює обмеженість світу, що визначає Шепталове життя). Володимир Дрозд ніби запитує свого персонажа, чи зможе він усе життя отак ходити позаду конюха, щоб не бігти серед спітнілих кінських тіл, останнім пити з корита скаламучену воду, щоб уникнути штовханини натовпу. І читач незабаром отримує відповідь: білий кінь показує свій норов і втікає в луки. Тут він відчуває себе вільним, як давні його предки — дикі коні. Шептало пасеться, лежить на траві, купається в річці. Змивши з себе сірий бруд, він стає білосніжним і, вражений, стоїть над водою. Власне відображення у воді стає ніби поясненням того, чому конюх дозволив собі ударити білого коня: забруднившись, Шептало став сірим (тобто пересічним, таким, як усі). Усвідомлення своєї неповторності дозволяє Шепталові пробачити Степана і навіть сумувати за ним. Повертаючись до колгоспної конюшні, білий кінь викачується в багні, щоб на ранок знову стати сірим, але глибоко в свідомості Шептала пульсує думка, що він особливий, і нікому його не зломити, доки в ньому живе таке самовизначення, але серед натовпу краще все ж таки залишати сірим, щоб не мозолити зайвий раз око.

Объяснение: