Ть 1.надавати перевагу реальностi, а не мрii- це слабкiсть чи мудрiсть? 2.у чому актуальнiсть твору бiлий кiнь шептало?

  климко отямився, ледь-ледь відкрив очі і побачив, що поруч із ним сидять: зульфат, дід гареєв та наталя миколаївна. в очах климка все пливло, і він відчував сильний біль у правій частині грудей. з очей наталі миколаївни покотилися гарячі сльози,  вона обережно погладила  климка по голові. з годом рана на груді хлопця загоїлась, але там залишився шрам. він завжди буде нагадувати кимкові про минуле. ось вже минуло 2 роки. климко, як нічого не було, сидів біля вікна нової хати і згадував минуле. він пригадав усе, що з ним відбулося. а найбільше він згадував свого дядька кирила і тітку марину. климко піднявся зі стільця, дістав дядькову діжурку, сумно поглянув на неї і поклав у шафу. потім хлопець вирішив написати листа тітці марині: ''люба тітонько марино, це я, климко. я сподіваюся, що ви пам`ятаєте мене. зі мною все добре. живу я гарно, у новому дерев`яному будинку разом із зульфатом, його дідусем, моєю вчителькою та її двохрічною донькою. я дуже хочу дізнатися, як живеться вам. сподіваюся, що ми скоро зустрі'' в цей час до кімнати зайшов зульфат і покликав климка до столу, бо вже був час снідати. так закінчилася історія про климка. сподіваюся, що ви візьмете з неї багато уроків.

федько був справжній розбишака-халамидник. з ним весь час траплялись якісь історії. то шибку розіб’є, то око товаришеві підіб’є. діти граються, ліплять хатки з піску, федько раптом візьме та й поваляє — і своє, і чуже. а як хто заплаче, то звалить на землю й питає, чи наживсь на світі. як той згоджується — відпускає, як ні, то ще й наб’є. запускають діти змія, то федько прийде (не криючись, не любив ховатись) та й одбере. але бувало так, що візьме й оддасть змія, ще й ниток своїх дасть для вірьовочки. батьки його за шкоду лаяли й били. але й тут він поводиться не так, як усі діти: не плаче, не проситься, насупиться й сидить. батько стане його бити — і не скрикне. після цього батько вийме з кишені дві чи три копійки й дає йому.

— то тобі за те, а це за те, що правду говориш.

федько, справді, не любить брехати й товаришів не видає.

а найбільше федькові доставалося за толю. це була дитина тендітна, ніжненька, делікатна. піде з федьком, полізе на дерево, обов’язково подряпається, штанці порве. мати лає, бо боїться, що толині батьки виженуть їх з будинку і ніде буде жити. батько б’є й наказує не водитися з благородними дітьми.

а толі з федьком і самому цікаво. от іде дощ, грім гримить, ллє як із відра. страшно. сидить толя біля вікна, відійти не може. мати заборонила дивитись, так воно ще цікавіше стало. і раптом бачить толя, федько з хлопцями вискакують під дощ. і так їм весело. бігають, стрибають, дощик закликають, у воді то гвіздок, то підкову знайдуть, регочуться. вибіг і толя. холодно йому, бархатні штанці замочив. а наступного дня толя хворий, а федькові хоч би що. знову б’ють федька.