Чепіжного та сіроманця з казки сіроманець. заранее ))​

нам важко навіть уявити світ, в якому немає книги. до неї ми звикли з самого дитинства, вона розкривала перед нами дивовижні таємниці життя та давала корисні поради у важку хвилину, вчила нас розуміти самих себе.

найважливіше призначення книги – зберігати знання, накопичені віками, і передати їх наступним поколінням. завдяки цьому став можливий стрімкий прогрес людства  в останні століття в галузі науки. більшість наукових відкриттів робиться на основі раніше накопиченої й систематизованої інформації, результатах дослідів з усіх куточків світу. знання, що ми отримуємо їх із книг, дозволяють нам рухатися вперед, не витрачаючи час на відкриття того, що вже комусь відомо. книзі ми завдячуємо тим, що й сьогодні можемо насолоджуватися шедеврами давньої літератури. як влучно пише і. франко:

книги - морська глибина, хто в них пірне аж до дна, той, хоч і труду мав досить, дивнії перли виносить.

для становлення людської особистості велику роль відіграє знання свого минулого та ставлення до нього. пишатися своїм минулим, перейматися його проблемами, продовжувати справу своїх пращурів чи, навпаки, соромитися, мовчати про нього як про невиліковну спадкову хворобу - ось питання, на які має відповідати історичний твір. бо через кілька століть новонароджений положишило може й не дізнатися про долю свого пращура чи, дізнавшись, засоромитися або не зрозуміти тих болей і радощів, якими жило минуле, а народ без минулого, ніби дерево без коріння, - легка здобич для невсипущого зла.

історичний  твір завжди був одним з найголовніших чинників пробудження національної свідомості народів.

історію треба знати, вивчати, аби творити сучасне й майбутнє, не повторюючи помилок попередників. у цьому й полягає мудрість історії. а історія українського народу була від самого початку надто кривавою.

а чи не тому, що дух наш виснажився за довгі тисячоліття змагання за право існувати, жити; чи не тому наші сучасники втратили нині дух вольниці і непокори - дух життя, а не існування? колись цей дух українцям піднімали кобзарі, а зараз цю функцію перейняли історичні твори,  про колишніх героїв, непереможних уже в тому, що здатні на бунт, заряджаючи своєю енергією маси. і доки існує хоча б один такий бунтівник - народ буде жити, нація буде існувати.   

потреба заглянути в глибину століть диктується необхідністю збагнути сенс забутих уроків історії, знайти в них живі і на дихаючі цінності, створені нашими предками. їх надбання — не просто нагромадження давно минулого, а передусім та життєтворна святиня, до якої знову і знову припадаємо, вирушаючи в незвідану путь соціальних перетворень. історичний досвід минулого — це досягнення і прорахунки наших предків, його належить покласти в підмурок розвитку народу. забувати або нехтувати ним означає зводити будівлю нашого майбутнього на піску. іншими словами, визнавати себе випадковими подорожніми на стежках світової історії, які не знають, навіщо прийшли у світ, для чого живуть і чого повинні досягти.