Анализ вирша , василя журакивского

Великий поет дайте аліг'єрі увінчав своєю творчістю добу середньовіччя і розпочав в італії та в усій європі нову епоху відродження. найбільш відомий твір дайте — поема «божественна комедія» (1307— 1313 рр. — 1321 данте назвав свою поему «комедією». пізніше дж. бокаччо, вражений силою таланту автора і величчю його твору, приєднав до цієї назви визначення «божественна». під такою назвою — «божественна комедія» — поема була опублікована у 1555 році, ввійшовши до скарбниці світової літератури.  данте описує стан душі людини після її смерті і в алегоричній формі показує, що людина, згідно зі своїми вчинками на землі, потрапляє до пекла, чистилища або раю. при цьому поет спирався на біблійне вчення про те, що людина має два життя і дві смерті — фізичну (тілесну) і вічну (духовну). однак данте долає середньовічне уявлення про незмінність і приреченість людської натури.  у центрі твору — людина, котра прагне духовного вдосконалення себе й світу, вона здатна осягнути проблеми всього людства. форма розвитку сюжету — подорож по загробному світу. цей прийом до данте неодноразово використовували його великі попередники — гомер, овідій, вергілій. у середньовічній літературі існував жанр так званих «видінь», згідно з яким письменники показували муки грішників або раювання праведних. однак у данте «подорож душі після життя» перетворюється на всеохоплюючу картину, яка показує духовний стан сучасної йому італії і всього людства.  таким чином, поема сповнена не містичних, а цілком реальних проблем, що набувають філософського значення. про задум твору данте писали, що письменник мав на меті «врятувати людей від ганебного стану і їх до щастя». письменник прагнув до духовного спасіння людини й усього світу. він проголошував високі ідеали добра, любові, милосердя, розуму, які, на його думку, можуть змінити життя суспільства. письменник, на противагу середньовічній моралі, утверджував, що людина ще на землі мусить усвідомити своє становище, намагатися поліпшити його, звертаючись до прихованих творчих сил своєї душі.  данте писав свою поему з тим, щоб її можна було тлумачити з чотирьох поглядів. перший аспект — буквальний, коли текст розуміється таким, як він написаний. другий аспект — алегоричний, коли під текст слід підставляти події зовнішнього світу. аспект моральний передбачає опис переживань і пристрастей людської душі. четвертий аспект — містичний або філософський. якщо взяти, наприклад, першу пісню «божественної комедії», то її моральний сенс полягає в тому, що дія відбувається в людській душі, звідусіль ій гріхами (леопард — любострастя, лев — гордість, вовчиця — жадібність), яким протистоїть ідеал громадянських чеснот.  у центрі художнього світу «божественної комедії» знаходиться земля. у північній півкулі розташована глибока воронка пекла, центр якої — в середині землі. у дев'яти колах мучаться душі грішників. це загальна картина людських вад і гріхів. у пеклі данте є вергілій. найстрашніший гріх, на думку поета,— це зрада. у південній півкулі розташована гора чистилища, з усіх боків океаном. разом з передчистилищем і земним раєм тут також дев'ять кіл, у яких очищуються душі померлих. навколо землі рухаються сонце і планети. вони створюють також дев'ять кіл, на яких розташований небесний рай, де живуть у вічному блаженстві душі праведників. десяте коло утворює емпірей, помешкання божества, світ вічності. данте змальовує небесну розу — втілення християнських ідеалів. у фіналі з'являється авторові видіння бога, і йому нарешті відкривається ідея божественної любові.  подорож героя поеми данте «божественна комедія» у потойбічний світ має глибокий духовний і моральний сенс, закликає людей позбуватися гріхів і прагнути до християнських та загальнолюдських ідеалів доброчестя. 

Колись пастушок, переплигуючи зі скелі на скелю за козою, що відбилася від решти, посковзнувся й упав у глибочезне провалля. коли він розплющив очі, то побачив, що лежить на площі великого міста, яке складається з вузьких довгих веж, що їх кожен будує на свій лад, бо ці вежі весь час завалюються.пастушок підійшов до найближчого чоловіка, який порпався з кельмою1 серед купи каміння, й запитав, що це за місто, хто його мешканці й чи не можна було б щось попоїсти, бо він дуже зголоднів, наче кілька днів пролежав без їжі. однак на запитання пастушка ніхто навіть не глипнув у його бік, дарма що козопас обійшов мало не все місто. врешті вже зовсім зневірившися, що хтось дасть йому тут бодай окрайчик хліба, пастушок набрів на кволого дідуся, що порався біля найнижчої, напівзруйнованої вежі, й повторив своє запитання.— тут живуть самі яяни, — відповів нарешті старий. — кожен яянин знає тільки своє «я» і тому запитань іншої людини просто не чує. я ж почув тільки тому, що мене здолали немощі, і внутрішні підпори, які досі тримали мене, як вони тримають усіх яян цього міста, передчасно струхли й завалилися, як і моя вежа, направити яку мені бракує сил.— я вам охоче , — радісно вигукнув пастушок, — аби тільки трохи щось попоїсти.— яянинові годі , — скрушно мовив дідок. — ніхто не може догодити яянинові, бо тільки він сам усе знає і вміє, і то найкраще.— але ж людина мусить їсти, аби втриматися при житті! — усі тут харчуються власним «я». коли воно вичерпується, яянин умирає, проте «я» кожного із яян таке невичерпне, що всі тутешні мешканці майже вічні. мене опали немощі тільки тому, що я чужинець і справжнім яянином так ніколи й не став, хоч і прожив тут майже весь свій вік. я ледве пам’ятаю, що на початку свого життя під час сварки на кораблі, де я виконував обов’язки юнги, я випав за борт і опинився у цьому місті.— але я зовсім не хочу ставати яянином! — за рогом моєї вежі лежать кельми для новоприбулих, бери собі якусь і починай будувати свою вежу.— невже з цього міста немає виходу? — ще на початку, коли я щойно сюди потрапив, я здибав одного юродивого, який сидів біля каміння цієї вежі, котру я оце марно будую. він повідав мені, що місто має сім брам і з кожної можна вийти, хоча досі жоден мешканець цього міста не міг відчинити брами з тієї простої причини, що ніхто з тутешніх насельників не спроможний вимовити коротесенького слова, що відчиняє ці брами.— яке ж це слово? — це слово знають усі яяни: звичайнісіньке «ти». але коли хтось із яян, — а це стається так рідко, що про це ходять лише легенди, — отож коли хтось із яян пробує вимовити «ти», в устах яянина це чомусь завжди обертається на «я», і тому брами не відчиняються.— я спробую, — мовив пастушок. — ходімо разом, бо я тобі дуже вдячний на пораду, в мене померли батьки, і я хотів би подбати про тебе.— я вже застарий, і ноги вже не тримають мене.— я візьму тебе на плечі, і ми разом далі.— я не пристосований до іншого світу, і час, відпущений мені вищими силами, добігає кінця.— я хочу, аби ти бодай перед смертю дихнув свіжим повітрям, — мовив пастушок, обережно садовлячи собі старого на плечі й простуючи до найближчої брами. перед брамою він низько вклонився й промовив: — вельмишановна брамо, чи була б ти така ласкава й випустила нас на волю, бо тільки ти можеш нас випустити.і брама вперше за все своє існування навстіж відчинилася, адже ніхто до неї так не промовляв, хоч цього вона чекала відтоді, як її вставили в мури цього міста, і пастушок побачив себе серед знайомих скель.— тепер ти бачиш, який гарний цей світ! — вигукнув козопас й торкнувся старого, аби обережно зсадити його з плечей на землю. та замість дідуся він намацав тільки мішок, по гузир наповнений самоцвітами.