Ідейно художній аналіз вірша лесі українки "все покинути, до тебе полинути"

 

входить до циклу «невільничих поезій». жанр: медетація, в якій автор осмислює недолю свого «занапащеного, нещасного краю» , під’яремне життя в якому викликає і сором, і жаль, і сльзи. ідея: о сліз таких вже вилито чимало,- країна ціла може в них втопитись; доволі їм вже литись,- що слози та, де навіть крові мало … — це заклик до дії за визволення рідного краю. сльози – ключове слово у поетичному тексті, однак значення щоразу увиразнюється контекстом: лірична героїня ладна «ридати» над лихом україни, що перевершує усі бачені насильства, однак «соромиться» сліз , що ллються від безсилля. яскравий взірець громадської лірик, цей вірш демонструє «твердий і мужній тон»(м.зеров), співчуття патріотки до страждань нації реалізується у проповіді високого вчинку в ім’я майбутньої свободи.

Нещодавно на уроках української літератури ми вивчали поетичну спадщину андрія малишка. «пісня про рушник», «вчителька», «стежина» дуже знайомі кожному з нас. раніше, багато хто з нас вважав слова віршів, покладені на музику, народними.      у чому ж проявляється народність цих поетичних рядків. автор неодноразово використовує анафору, повторюючи рядки віршів. цей прийом є відчути присутність приспіву, надати ще більшої виразності певним поетичним рядкам. римованість дозволяє легко запам'ятати не тільки вірш, а і його мелодійне звучання. порівняння та синоніми роблять слова проникливими та душевними: і твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,  і засмучені очі хороші твої.     звісно, не тільки побудова та художні засоби прославили ці пісні. поезія малишка дуже змістовна, як віковічна українська народна пісня. вона про «вічні» та «широкомасштабні» теми: про рідну матір, материнську любов, порадницю в житті школяра - вчительку, отчий поріг, щирі почуття, життєві обереги. саме в піснях, які співає народ, закладена невмирущість поезії автора. 

  сашко думав, як вилікувати сіроманця. але вік брав своє.біля лісу зупинилося авто, з якого вийшов чоловік і каже - хлопче, як доїхати до черемошиного села? -ой, дядьку, десь з 50 кілометрів.-відповів сашко ховаючи за собою сіроманця.   чоловік помітив вовка, але не злякався. він навпаки підійшов до нього та взяв його обличчя рукою  -господи, його потрібнолі . я можу .   згодом виявилося що цей чоловік ветеренар.через деякий час вовк вилікувався. хлопчик простягнув руки і сіроманцеву шерсть і промовив -тепер ми нвколи не розлучимось і завжди будем .