Цитатна характеристика образів мавки і лукаша з твору "лісова пісня"

цитати до образу лукаша

"лукаш - дуже молодий хлопець, гарний, чорнобривий, стрункий, в очах ще є щось дитяче; убраний так само в полотняну одежу, тільки з тоншого полотна; сорочка випущена, мережана біллю, з виложистим коміром, підперезана червоним поясом, коло коміра і на чохлах червоні застіжки; свити він не має; на голові бриль; на поясі ножик і ківшик з лика на мотузку."(перша зустріч з героем)

"лукаш, тулячи до себе мавку, все ближче нахиляється обличчям до неї і раптом цілує."(лукаш закоханий в мавку)

"лукаш кидається до неї, вона переймає його руки; вони "міряють силу", упершись долонями в долоні; який час сила їх стоїть нарівні, потім килина трохи подалась назад, напружено сміючись і граючи очима; лукаш, розпалившись, широко розхиляє їй руки і хоче її поцілувати, але в той час, як його уста вже торкаються її уст, вона підбиває його ногою, він падає. "(про лукаша і килину - зрада)

"з лісу виходить лукаш, худий, з довгим волоссям, без свити, без шапки."(повернення лукаша знову до людської подоби)

"лукаш починає грати. .мавка спалахує раптом давньою красою у зорянім вінці. лукаш кидається до неї з покликом   лукаш сидить сам, прихилившись до берези, з сопілкою в руках, очі йому заплющені, на устах застиг щасливий усміх. він сидить без руху. сніг шапкою наліг йому на голову, запорошив усю постать і падає, падає без кі"(образ лукаша в кінці твору)

 

цитати до образу мавки

мавка:

на початку твору: "з-за стовбура старої розщепленої верби, півусохлої, виходить мавка, в ясно-зеленій одежі, з розпущеними чорними з зеленим полиском косами, розправляє руки і проводить долонею по очах."

лукаш говорить про мавку при першій зустрічі:

"що ж, ти зовсім така,  як ді ба ні, хутчій як панна,  бо й руки білі, і сама тоненька,  і якось так убрана не по-  а чом же в тебе очі не зелені? (придивляється). та ні, тепер зелені а були,  як небо, сині о! тепер вже сиві,  як тая ні, здається, чорні  чи, може, карі ти таки дивна! "

коли лукаш грає на сопілці: "мавка, зачарована, тихо колишеться, усміхається, а в очах якась туга, аж до сліз"

мавка рятує лукаша: "мавка надбігає на його крик, але не може дістатися до нього, бо він загруз далеко від твердого берега. вона кидає йому один кінець свого пояса, держачи за другий."

помилка мавки( вона уподібнюється до людини - зраджує своїй природі): "мавка виходить з хати перебрана: на їй сорочка з десятки, скупо пошита і латана на плечах, вузька спідничина з набиванки і полинялий фартух з димки, волосся гладко зачесане у дві коси і заложене навколо голови."

мавка є польовій русалці: "м а в к а  (черкає себе серпом по руці, кров бризкає на золоті коси русалки польової.)ось тобі, сестро, яса!   русалка польова клониться низько перед мавкою, дякуючи, і никне в житі."

мавка не зраджує лукашеві з перелесником, по при дану їй можливість:  

"мавка трохи нерішуче подає йому руку.  дозволь покласти братній поцілунок  на личенько твоє бліде.  (мавки одхиляється, він все-таки її цілує)."

мавка перед тим, як марище забрало її у своє царство: "мавка йде назустріч лукашеві. обличчя її відбиває смертельною блідістю проти яскравої одежі, конаюча надія розширила її великі темні очі, рухи в неї поривчасті й заникаючі, наче щось у ній обривається."

перевтілення мавки: "мавка зміняється раптом у вербу з сухим листом та плакучим гіллям."

мавка в кінці твору: "мавка спалахує раптом давньою красою у зорянім вінці. лукаш кидається до неї з покликом щастя."

Зперших секунд життя у дитини народжується любов до найдорожчим людям. у любові до батьків є початок, але немає кінця. ніщо не здатне вбити це почуття. якими б не були батьки, як би не вибудовувалися стосунки в родині, любов завжди перемагає, будь це благополучна сім'я або не дуже.   існує безліч різновидів любові до своєї другої половинки, до друзів, до родичів, але любов до батьків сильніше за всіх попередніх. природа не дарма подарувала людям здатність любити. саме завдяки цьому почуттю зберігаються сім'ї, а сім'я – це основа суспільства. любов не знає ні часу, ні відстані. вона живе в серці кожної людини, тому, навіть випурхнувши з гнізда батьків, діти часто повертаються, щоб просто побути поруч з татом і мамою. про неї написано безліч творів та знято безліч фільмів, але люди продовжують створювати все нові і нові шедеври. тому що немає нічого міцнішого любові до своїх батьків і матерів.   любов безумовна, вона не залежить від обставин. повага ж, на відміну від любові, властиве не всім дітям. перші зерна поваги саме батьки. взаємини між батьком і матір'ю, їхню поведінку, ставлення до своїх батьків і безпосередньо до дітей – усе це впливає на повагу. адже не дарма кажуть: « як ми ставимося до батьків, як до нас будуть ставитися наші діти». в будь-якій сім'ї рано чи пізно виникають конфлікти, але від ступеня поваги один до одного залежить, як швидко і як легко ці конфлікти будуть вичерпані. але треба і самим намагатися виховувати в собі повагу до батька і матері: рахуватися з їх думкою, поважати їх вибір, миритися з недоліками, властивими кожній людині. адже вони прикладіть титанічні зусилля, витратили масу нервів і часу, щоб підняти нас на ноги. ніхто і ніколи не зможе любити нас так сильно, як ці люди. батьки завжди нагодують і обігріють, вислухають і зрозуміють, пожертвують своїми інтересами заради нашого блага. вони дали нам життя, і тому гідні того, щоб їх любили і поважали.

Жанр  —  етюд тема: незбагненна краса світу. ідея: патріотичні почуття, передані словом. основна думка: «вечір, мов казка, над україною казка, як вечір, аж синьо в очах…». ліричний герой вірша «зимовий етюд» настільки  щирий і переконливий, що навіть будь-який читач змушений буде впустити  у своє серце любов і тепло.

на початку цього вірша послідовно, немов з окремих частинок-штрихів, оформлюється загальна картина зимового вечора: туман, іній, холодна льодинка… але ліричний герой сприймає цей звичайний вечір як щось виняткове й небуденне. його душу наповнює радісне піднесення, навіяне красою рідної україни. воно образно виражається у грі слів: «вечір, мов казка» і «казка, як вечір». зі звичайного цей зимовий вечір перетворюється на казковий — коли все довкола стає загадковим, а герой сповнений передчуттям дива. не випадково у другій частині твору перед нами постає жива, немов справді казкова, картина природи. серед використаних автором художніх засобів переважає персоніфікація. цей засіб не лише сприяє поетичному олюдненню довкілля: «місто дихає у степи», «все насторожене», «україна заслухалась і не спить». усе, що помічає ліричний герой, живе в єдиному злагодженому ритмі, разом привабливий одухотворений образ батьківщини.