Цитатна характеристика мавки та лукаша з твору "лісова пісня".

лукаш

"лукаш - дуже молодий хлопець, гарний, чорнобривий, стрункий, в очах ще є щось дитяче; убраний так само в полотняну одежу, тільки з тоншого полотна; сорочка випущена, мережана біллю, з виложистим коміром, підперезана червоним поясом, коло коміра і на чохлах червоні застіжки; свити він не має; на голові бриль; на поясі ножик і ківшик з лика на мотузку."(перша зустріч з героем)

"лукаш, тулячи до себе мавку, все ближче нахиляється обличчям до неї і раптом цілує."(лукаш закоханий в мавку)

"лукаш кидається до неї, вона переймає його руки; вони "міряють силу", упершись долонями в долоні; який час сила їх стоїть нарівні, потім килина трохи подалась назад, напружено сміючись і граючи очима; лукаш, розпалившись, широко розхиляє їй руки і хоче її поцілувати, але в той час, як його уста вже торкаються її уст, вона підбиває його ногою, він падає. "(про лукаша і килину - зрада)

"з лісу виходить лукаш, худий, з довгим волоссям, без свити, без шапки."(повернення лукаша знову до людської подоби)

"лукаш починає грати. .мавка спалахує раптом давньою красою у зорянім вінці. лукаш кидається до неї з покликом   лукаш сидить сам, прихилившись до берези, з сопілкою в руках, очі йому заплющені, на устах застиг щасливий усміх. він сидить без руху. сніг шапкою наліг йому на голову, запорошив усю постать і падає, падає без кі"(образ лукаша в кінці твору)

                                                                                                                                             

  мавка

мавка на початку твору: "з-за стовбура старої розщепленої верби, півусохлої, виходить мавка, в ясно-зеленій одежі, з розпущеними чорними з зеленим полиском косами, розправляє руки і проводить долонею по очах."

лукаш говорить про мавку при першій зустрічі:

"що ж, ти зовсім така,  як ді ба ні, хутчій як панна,  бо й руки білі, і сама тоненька,  і якось так убрана не по-  а чом же в тебе очі не зелені? (придивляється). та ні, тепер зелені а були,  як небо, сині о! тепер вже сиві,  як тая ні, здається, чорні  чи, може, карі ти таки дивна! "

коли лукаш грає на сопілці: "мавка, зачарована, тихо колишеться, усміхається, а в очах якась туга, аж до сліз"

мавка рятує лукаша: "мавка надбігає на його крик, але не може дістатися до нього, бо він загруз далеко від твердого берега. вона кидає йому один кінець свого пояса, держачи за другий."

помилка мавки( вона уподібнюється до людини - зраджує своїй природі): "мавка виходить з хати перебрана: на їй сорочка з десятки, скупо пошита і латана на плечах, вузька спідничина з набиванки і полинялий фартух з димки, волосся гладко зачесане у дві коси і заложене навколо голови."

мавка є польовій русалці: "м а в к а  (черкає себе серпом по руці, кров бризкає на золоті коси русалки польової.)ось тобі, сестро, яса!   русалка польова клониться низько перед мавкою, дякуючи, і никне в житі."

мавка не зраджує лукашеві з перелесником, по при дану їй можливість:  

"мавка трохи нерішуче подає йому руку.  дозволь покласти братній поцілунок  на личенько твоє бліде.  (мавки одхиляється, він все-таки її цілує)."

мавка перед тим, як марище забрало її у своє царство: "мавка йде назустріч лукашеві. обличчя її відбиває смертельною блідістю проти яскравої одежі, конаюча надія розширила її великі темні очі, рухи в неї поривчасті й заникаючі, наче щось у ній обривається."

перевтілення мавки: "мавка зміняється раптом у вербу з сухим листом та плакучим гіллям."

мавка в кінці твору: "мавка спалахує раптом давньою красою у зорянім вінці. лукаш кидається до неї з покликом щастя."

кожній людині   мила своя сторона. на рідній землі людина почувається господарем. тут вона наполегливо трудиться, отримує задоволення від життя. на чужині людина завжди почувається незатишно, залишається чужою, сумує за своєю домівкою. там вона ніколи не почуватиметься вільною та щасливою. їй не вистачає тепла рідного дому, друзів. лише рідна земля дарує кожному з нас впевненість у собі.   любіть свій рідний край,свою землю! тому і кажуть в народі: «для мене той край кращий, де виросли крила мої».

калитка, на перший погляд, любить землю і називає її святою земелькою, божою дочечкою. але для нього земля є засобом збагачення, наживи: «як радісно тебе загрібати докупи, в одні приобрітав би тебе без ліку». власницька любов до землі, думаю, не приносить йому радості, а примушує думати лише про гроші, бариші, збагачення.герасим — працьовита людина, але бажання збагатитися зробили його обмеженим і ненаситним. він працює з ранку до вечора сам, примушує працювати не рук дружину параску і сина романа. заради достатку і збагачення калитка здатний пожертвувати коханням і щастям романа та мотрі. посватати дівчину він обіцяє для того, щоб вона краще працювала, старалася. а сина хоче одружити з пузирівною, заявляючи: «мені треба невістку з приданим, з грішми».калитка — жадібний і скупий. з великим задоволенням він розповідає копачеві, як, заміж дочку, не додав п'ять тисяч приданого і весілля перетворилося на загальну бійку. цей господар шкодує окрайця хліба для робітника, змушує його повернути скибку назад. «і тобі не гріх? неділя свята, а ти ні світ ні зоря вже й жереш! не пропадеш, як до обіду » своїх робітників калитка вважає ледарями, у яких тільки одна думка: « би до сніданку, а після сніданку все погляда на сонце: коли б скоріше обідать». тому і наглядає за ними, слідкує, щоб вчасно стали до роботи.калитка заздрить багатшим жолудеві та пузиреві, не вірить, що вони досягли цього чесним шляхом. у гонитві за наживою, у бажанні взяти гору над іншими хазяями калитка йде на злочинні махінації. за п'ять тисяч карбованців він хоче купити сто тисяч. самому страшно братися за цю невідому справу, тому калитка запрошує кума, щоб той обміняв фальшиві гроші. цей сільський багатій любить, як кажуть у народі, загрібати жар чужими руками. хоча калитка і хотів обдурити досвідченого шахрая, сам пошився в дурні, отримавши замість сподіваних грошей мішок з чистими папірцями. у відчаї він хоче накласти на себе руки, заявляючи: «краще смерть, ніж така потеря! »я вважаю, що герасим калитка — черства й безсердечна людина, для якої немає нічого святого. він жорстокий і страшний, бо може пожертвувати навіть щастям власних дітей заради збагачення.