Підкажіть будь ласка сучасних письменників казкарів.

Василь шкіря, всеволод нестайко, 

Провідним поетичним образом у поезії м. семенка є місто. його він оспівував у кількох поезіях з однойменною назвою. ці твори мають другу назву за першим рядком: «вдихаю я тонку », «блимно і крапно», «сонце осві», «зойкно вилі», «вечір », «місто мокре», «ось те ». а також у віршах із надзвичайно промовистими назвами, що відображають міську атрибутику: «будинки», «тротуар», «улиці», «асфальт», «в кафе». михайло семенко захоплюється міськими пейзажами, із задоволенням удихає запах бензину, обожнює швидкий рух, який він називає «життєрухом», любить посидіти з друзями в кав’ярні, сходити в кіно, яке входило тоді в моду. у поезії він головним критерієм вартості вважає оригі­нальність думки й словесну гру. навіть із назв творів михайла семенка можна зрозуміти, що він є прихильником неологізмів. про значення багатьох таких слів читач легко здогадується, а над деякими доводиться задуматись. твори м. семенка три­мають читацьку думку в постійному напруженні, тому їх цікаво читати й аналізувати. візьмімо, наприклад, вірш «бажання». тільки такий оригі­нальний митець, як михайло семенко, міг поставити таке без­глузде, на перший погляд, запитання: - чому не можна перевернути світ? - щоб поставити все догори ногами? виявляється, що подібне «бажання» м. семенко може здій­снити сам, і не знайдеться сміливця, хто посмів би йому заперечити. перевертання світу, здійснене ліричним героєм поезії м. семенка, виглядає дещо дивним. він стягує місяця й дає йому «березової каші», роздає дітям зірки замість іграшок, а служниці маші дарує весняні берези, щоб її покохав петька. михайло семенко любить постійні зміни, постійну динаміку, його не влаштовує навіть сама природа, він називає її «» і прагне, щоб її «чорти вхопили», адже його «бажання» неможливо виконати. вірш «запрошення» — це звернення до прийдешніх поко­лінь. поет усім тим, хто хоче його «духа визвать» обіцяє пока­зати безліч світів «оригінальних і капризних», безліч шляхів, а також відчинити замкнуті двері. михайлові семенку вдалося перемогти «всі стихії й дощі», тому, звичайно, прогулятися з ним уночі було б цікаво. таку ж цікаву прогулянку обіцяє поет і в другому вірші з ана­логічною назвою «запрошення». цього разу він пропонує підня­тися на батиєву гору, бо там « гарно », « симпатично й різнобарвно ». поет знає, що дехто дивиться на футуристів «як на звірів», проте він хоче подолати таке несправедливе ставлення з боку суспіль­ства до нього і його друзів, прагне довіри й доброзичливості з боку читачів, він пише: люди ми сильні, молоді, сміливі — не боїмось нікого й бажаємо усім добра.

джерело:   бібліотека української літератури © ukrclassic.com.ua

Ящо притча емми андієвської "говорюща риба" вийшла гарна , повчальна але звісно кінець сумний , тому що така гарна, говорюща риба зажарилась на плиті я проста риба. її ззвісно шкода, але і буде повчання, що потрібно говорити до кінця , наприклад те що твій друг - це риба, людина або щосб інше. і всеж таки, його жінка була теж винна, бо вона навіть не помітила риби під ногами, та ще й говорющої ! я що тепер буде говорити все , і до кінця , а його жінка буде уважнішою , і менеше буде розмовляти , бо саме за цього вона і не помітила риби ! аще нехай друзі будуть йому більше співчувати, і він їм теж. взагалі на мою думку , в цій притчі мораль в тому що потрібно менше говорити , говорити до кінця та і