Повний розбір речення ніколи не візьми чужого тебе ніхто не зможе зрозуміть

Ще тоді, коли в Карпатах люди поклонялись язичницьким богам, теплої купальської ночі молодь бавилась біля  ватри. А потім дівчата, співаючи, опускали в  Черемош  вінки,, хай причарують  серце милого навіки.

Однієї такої ночі дівчата плели вінки. Лише Лади, наймолодшої і найвродливішої, не було серед них. Вона  забрела далеко в ліс та й заблукала.

Злякалася Лада, опинившись  в нічному лісі. Почала кликати своїх подруг. Та дарма, вони її не чули.

А в лісі творилися справжні дива: чулися голоси якихось птахів, на галявині танцювали лісові  мавки. А під  кущами розквітали небачені квіти.

Нахилилася Лада, зірвала квітку, вплела до свого  вінка. І сталося диво, засвітився вінок голубуватим світлом. І почула дівчина тихий голос:

- Пам'ятай, Ладо, що п'ять пелюсток цієї квітки - то п'ять засад щасливого подружнього життя. Перша пелюстка - то краса, друга - ніжність, третя - незабутність, четверта - злагода, п'ята - вірність.

Замовк голос,  стало  тихо-тихо.  Почало  світати. Лада опинилася на крутому березі Черемоша. Нікого там уже не було.

Стояла Лада над Черемошем і все вагалася: чи кидати їй цей дивний вінок у кришталеві води, чи зберегти його для себе?

Підійшов до неї легінь красний, торкнувся легенько рукою її плеча і мовив:

- Ти забарилася, Ладо, зі своїм вінком. Черемош його не прийме. Може, мені подаруєш той вінок?

Мовчки простягнула дівчина йому  свій вінок.

Довге і щасливе життя прожила з того часу Лада зі своїм судженим, а молодь відтоді плете вінки з барвінку, аби не переводилося на нашій землі щасливе і вірне кохання.

Було це давно, на свято Івана Купала. Якось однієї ночі дівчата плели вінки, слухаючи пісню хвиль Черемоша. Ось вінки сплетені, і побігли дівчата до Черемоша, аби кинути вінки на воду. Лише Лади серед них не було. Вона так захопилася збиранням квітів, що забрела далеко в ліс і заблукала. Злякалася Лада, почала шукати, кликати подруг, та даремно. А ніч, ця чудова купальська ніч, творила справжні дива: вчувалися голоси, завели танок лісові мавки. А під темними кущами розквітли небачені квіти. Вони розкривали свої ніжні пелюстки й сяяли сріблясто, манили до себе. Нахилилася Лада, зірвала квітку, вплела до свого вінка. І сталося диво: засвітився вінок голубуватим світлом. І почула дівчина тихий голос, народжений вітерцем:

- Пам’ятай, Ладо, що п’ять пелюсток цієї квітки - то п’ять засад щасливого подружнього життя. Запам’ятай і збережи в серці своєму на все життя: перша - то краса, друга - ніжність, третя - незабутність, четверта - злагода, п’ята - вірність.

Замовк голос, і невідома сила повела дівчину через ліс до берегів Черемоша. Але там вже нікого не було. Стояла Лада і думала, що робити. Раптом підійшов до неї хлопець і сказав:

- Може, мені подаруєш вінок?

Не промовивши й слова, простягнула свій вінок. Вінок упав на землю, розсипався, розрісся зеленим зіллям попід кущами, глянув на світ блакитними очима квіточок барвінку.