Переказ тексту "ввічливість по-японські"

Те, що ввічливість, послужливість, намагання зробити вам приємне як гостю є національною рисою японців,— широковідомо. ввічливість — у натурі японця, його стиль поведінки, його спосіб мислення. і все це закріплено історично. розповідали, що займенник «я» у японській мові виражається багатьма словами і кожне має своє значення і свій відтінок. скажімо, самурай говоритиме «хесся», жінка ніколи не вживатиме «оре» — це чоловіче слово, старий обов’язково скаже «васі». японець ніколи не стане категорично заперечувати, він практично не говорить «ні», навіть коли не згоден. знайде тисячу способів уникнути цього прямого «ні» або так завуалює свою незгоду хитроплетивом слів, що й біс ногу зламає. японська ввічливість невіддільна від субординації, а то й випливає з неї, японці невибагливі до одягу, по ньому важко відрізнити главу фірми від робітника. алє якщо зустрінете двох чоловіків в однакових синіх костюмах, білих сорочках, однотонних краватках, по ставленню їх один до одного відразу відрізните, хто займає вищий щабель на соціальній драбині, а хто — нижчий. субординації дотримуються скрізь: у діловому житті, побуті, сім’ї. підкреслено шанобливо звертаються підлеглі до начальника, діти до батьків, сестри до братів, молодші до старших, жінки до чоловіків. кілька разів, стикаючись біля дверей з катею-сан, я намагався пропустити її вперед, і щоразу вона відступала, запрошуючи спочатку пройти мене. — у нас так заведено: жінка пропускає чоловіка. підмічено: ще коли мати за японським звичаєм носить немовля у себе за спиною, вона при кожному поклоні змушує кланятись і його, йому при цьому перші уроки вшанування старших. відчуття субординації вкорінюється в душі японця не з моральних повчань, а з життєвої практики. він бачить, як мати вклоняється батькові, молодший брат — старшому, сестра — всім братам незалежно від віку. усе це має глибокі соціальні корені. бо довічно цю субординацію, що стала правилом життя, регламентацією побуту, диктував матеріальний ценз. витоки. слід шукати ще у феодальних часах, коли землероб не мав права їсти рис, вирощений його руками, як не мав права носити шовк селянин, який розводив шовкопряд. з чого їсти, яким папером затягувати вікна, яким гребінцем зашпилювати жінці коси — все регламентувалося властями. тому не дивно, що японська ввічливість поширюється не по горизонталі, а по вертикалі: найнижчі поклони адресуються тому, хто стоїть найвище. кодекс самурайської честі диктував форму поведінки васала: бути ґречним і ввічливим — від низьких поклонів поперек не зламається. все це, безумовно, наклало свій відбиток на японців наших днів. звідси — коректність, шанобливість, обтічність у міжособистих взаєминах. звідси — уникання прямих запитань, що могли б поставити співрозмовника у незручне становище, і прямих відповідей, які містили б відмову. з цього приводу спостережливі оглядачі наводять дотепну приказку американців: «чинити можна трояко — правильно, неправильно і по-японські». і все ж таки ввічливість по-японськи має свою привабливість як суто людська риса: культура спілкування, повага до старших, уникання категоричних суджень — все це можна запозичити. ввічливість — не тільки щоденний етикет. це спосіб існування, що поширюється на всі сфери життя. певно, звідси бере початок таке гарне і зрозуміле для нас свято, як вшанування старших. у цей день — а він у японії’ вихідний у всенаціональному масштабі — людям літнім висловлюють свою вдячність, повагу і шанобу, готують подарунки…

Кожна сучасна людина просто зобов’язана замислюватися про те, чим вона може бути корисна своїй державі. сьогоднішній світ досить непростий, в ньому практично немає країн, в яких не було б проблем. тому з боку людини по відношенні до своєї країни ніколи не втрачає своєї актуальності. втім, більшість країн сьогодні досить демократичні та не обтяжують своїх громадян надмірними обов’язками. у зв’язку з цим від людини країні – це далеко не завжди обов’язок, іноді це просто милість і прихильність.говорячи про те, що можу зробити я, можна виділити мінімум того, що я можу зробити і максимум того, що я можу зробити. чи буду я старатися на благо своєї батьківщини протягом усього свого життя, я зараз сказати не можу – життя таке, що прогнозувати таке наперед навряд чи раціонально. втім, думаю, що на мінімум з можливої ​​від мене країна зможе розраховувати завжди. я думаю, що по мінімуму я зможу бути корисним для своєї країни шляхом повної і неухильної сплати податкових платежів і відрахувань. дивно, але в сучасному світі багато людей просто йдуть від цих виплати обов’язкових платежів, ніби не розуміючи, що таким чином ці люди роблять гірше тільки самим собі. якщо людина не платить податки, країна не може розвиватися, покращувати інфраструктуру і покращувати життя кожного. особисто я це прекрасно розумію, тому завжди буду готовий бути корисним шляхом сплати податків.

якщо ж говорити про максимальну користь з мого боку для країни, тут є кілька варіантів. по-перше, я можу стати великим бізнесменом. якщо це відбудеться, я буду генерувати дохід для себе у великих розмірах і відраховувати великі платежі до бюджету країни. 

Якось теплим вересневим днем ми з друзями ходили до лісу. припікало гаряче сонечко. над нами світилося прозоре й чисте блакитне небо. від подиху легенького вітерця шелестіло жовтогаряче листя.  ліс стояв урочистий. сонячні промінці падали на листя, створюючи гармонійну й святкову атмосферу.  ми дуже старанно шукали грибів, але не знайшли їх. мабуть, з причини того, що довго не було дощу й земля потріскалася та пересохла.  скоро ми натрапили на кущі, які рясніли горіхами. ми взялися збирати горіхи зі справжнім завзяттям. на жаль, ми не помітили, що за лісом причаїлася небезпека.  страшний вітер налетів зненацька. дерева захиталися. вогняна сліпуча блискавка розітнула хмари. ми розгубилися: бігти додому далеко, а лишатися в лісі небезпечно. дощ полився, як із відра. вітер шаленів у верхівках дерев. здавалося, що майже останній осінній грозі не буде кінця.  ми дочекалися. вітер вгамувався. дощ ущух. ми були мокрі до останньої нитки. зате як радісно було нам іти по розмоклій землі, несучи повні кошики справжніх лісових горіхів.