Добери і запищи слова, близькі за значенням до слова подвівся

піднявся, встав, звівся, підні

піднявся,встав

Привіт, друже. який же я радий, що врешті-решт тебе побачив. як ти? - доброго дня, петре! я так само радий тебе бачити, правда. я добре, а сам як? - ось щойно приїхав з відпочинку. сказати по правді, я задоволений та вражений красою кримських гір. а ти десь був? - пощастило тобі, товаришу. а я влітку майже ніде не подорожував, а був на нашій дачі. - петре, це також дуже добре! там же так привабливо, там чисте повітря, спів пташок, річка поруч. - ти правий, однокласнику. але я б також хотів побувати у криму. - ще побуваешь, можливо, наступного літа.  - дуже хочеться, чесно кажучи. фотографій багато у тебе з відпочинку? - ой, чимало. хочешь приходь, а я покажу тобі. ще й відео є.   - як гарно, хотілося б побачити. і сувенірів првиезли? - так, багато. і тобі один є, дуже гарний. - я дуже вдячний тобі, друже, так приємно. а у меня нічого немає для тебя.   - нічого страшного, не переймайся. краще покажи мені свої фотографії.   - із задоволенням, приходь до мене ввечері. - дякую за запрошення, до зустрічі.

Выбери  несколько  себе  предложений.думаю, що недарма мову називають душею народу. як і всяку душу, її треба вміти зберегти чистою і красивою. і вона, як і душа, тільки одна, одна для кожної нації. хто ж винний у тому, що велика частина населення україни розмовляє російською мовою? хто винний у тому, що дотепер українська мова на вулицях нашого міста сприймається оточуючими як щось надзвичайне? і чи потрібно шукати винних? 1994 року я йшла «перший раз у перший клас». і, до речі, у клас, де викладання велося українською мовою. не буду приховувати того, що деякі знайомі моїх батьків, довідавшись про це, крутили пальцем біля скроні і називали мене «нещасливою дитиною». а я тим часом жваво читала вірші і розповідала правила з найчистішою українською мовою. і зовсім від цього не страждала. не і зараз, адже я, як і раніше, навчаюся в класі, де українською. з мамою, батьком і друзями я розмовляю російською мовою, з бабусею і дідусем — українською. ніяк не можу зрозуміти, яка ж мова мені рі вони обидві мені однаково дорогі. і тією і іншою я відмінно володію. і та і інша мені подобається. так яка ж для мене рідніша, ближча? треба розібратися. отже, за національністю я українка, тобто, за логікою речей, моя рідна мова — українська. ні, мабуть, без російської я не можу жити. тоді, напевно, російська і є рідною? але й українську я люблю і вважаю її зовсім не гіршою за російську. я не можу відмовитися ні від тієї, ні від іншої. та й навіщо? відмовитися від російської тільки через те, що україна тепер незалежна? або відмовитися від української через те, що хтось вважає її «непрестижною», чи що? українська — офіційна мова нашої країни, і це добре. але багато хто звик розмовляти російською, і це, на мій погляд, зовсім не погано. українську мову століттями принижували, придушували і навіть оголошували «неіснуючою». але вона витримала всі випробування. знову наш народ знайшов її і тепер вже точно не втратить. «співуча українська мова» звучить з динаміків магнітофонів і телевізорів уже майже нарівні з російською. активно зараз розкуповуються і книги українською. і нехай хтось соромиться її. це проблеми людини, а не мови. а особисто я не хочу кривдити ні тієї, ні іншої. для мене обидві ці мови рідні.