Твір-опис вовка в художньому стилі на 7-9 речень

Літнє сонце поступово підбивалося до полудня. воно торкалося лагідним промінням вершечків дерев, далі стало проникати все нижче, сипнувши своїх іскор аж на нижнє гілля могутніх велетнів- дубів. і від цього листочки стали ніби прозорими від такої позолоти. сонце по-приятельськи обняло могутні плечі богатирів, пробігло промінчиками аж до землі й ніби ненароком завмерло серед розмаїтості різнотрав'я: тут і лугові завсідники гусячі лапки, і подорожники зі свічками ніжно-рожевих квітів, і з величавою білою короною деревій. трав'яний килим зі строкатим візерунком прослався біля підніжжя лісових велетнів, ніби вшановуючи їхню велич. здається, що й вітер принишк, замилувавшись такою красою. стоять три дуби-велетні ніби побратими, які охороняють діброву з підлітками-дубочками, що видніються неподалік. і стільки в цьому краси, величі, що хочеться довго-довго милуватися такою картиною, — літо в розпалі.

Цуцик
Ніхто з водіїв не бачив, коли саме на кінцевій зупинці автобусів та маршруток з'явилося це цуценя. Маленьке, мабуть, десь місячне. Але як саме воно з'явилося, можна було легко здогадатися: цуценя вставало на задні лапки та підстрибувало, вперто намагаючись влізти у кожен автобус, що відходив з зупинки. Мабуть, хтось просто вишпурнув цуценя - й поїхав собі. А цуцик метушився, ризикуючи попасти людям під ноги.

"Якою ж потворою треба бути, щоб зробити таке з тваринкою..." - подумав Василь Петрович, найстаріший водій у автопарку. Він вже давно міг піти на пенсію, але не хотів: він жив сам, тому пусто в його домі було, самотньо. А тут і улюблена робота, і товариші...

Василь Петрович вийшов з кабіни та уважно подивився на цуценя. Який красень! Біленька з чорними плямами пухнаста шубка, товстенькі лапи - великий пес виросте. Цуценя раптом підняло голову і подивилося прямо у вічі Василю Петровичу.

"Іди сюди, маля ти собаче", - посміхнувся старий водій та взяв цуценя на руки. "Підеш до мене жити?"

Песик був згоден, бо лизнув обличчя нового друга і власника.

Прихід весни в Україні пов’язаний з цілою низкою цікавих народних обрядів. Першою зустріччю весни можна назвати Стрітення, яке святкується 15 лютого. У народі кажуть, що у цей день весна з зимою зустрічається. Зима — це стара баба, а весна — молода дівчина. Вони сперечаються. Хто кого переможе в суперечці, той і пануватиме. Уважно люди в цей день слідкують за погодою, бо вона віщує прихід весни. Якщо після обіду потепліє, то перемогла весна. Якщо погода видасться холодною, то зима ще довго простоїть, протримаються холоди. Вважається, що на Стрітення грім просипається, тому в народі це свято іноді називають Громицями. У цей день в церкві святять свічки, які називають грог мічними, та воду. З освяченою свічечкою обходять все господарство, щоб вона святим своїм полум’ям дістала кожен куточок і захистила господу від всього злого, різної нечистої сили. Вважається, що після Стрітення починає прокидатися земля і вилітають з вирію птахи, щоб повернутися додому.
Через місяць, 14 березня, святкують день Явдохи. І з ним також пов’язане дійство зустрічі весни, яке називають гуканням весни. Кликали весну так: Ой весна, весна, днем красна, Що ти нам, весно, принесла?
Доручали це зробити дітям. Але спочатку мами та бабусі випікали печиво у формі пташок-«жайворонків» з тіста. З ними малеча й ходила на світанку гукати весну. .
Раніше на день Явдохи молодь збиралася за селом чи містом на луках, узліссі. Тут водили хороводи. Народне прислів’я каже: «Там, де хоровод ходить, там жито родить». Молодь співала обрядові пісні: гаївки та веснянки. Деякі з них дійшли й до нашого часу. А ще закопували в землю горщик з кашею. В народі вважали, що за зиму земля зголодніла, її потрібно нагодувати. Тому у землю закопували горщик. Ховали його обов’язково під березою — деревом, яке одним 8 першим прокидається навесні.
«Кидай сани, бери віз!» Ця народна приповідка відома, мабуть, усім. Вона означав, що вже починається дружна весна, розтанув сніг. Пов’язаний цей вислів також з обрядовими дійствами, якими зустрічають весну. Відбуваються вони в кінці березня, на день Олексія.
У народі до цього дня ставлять з особливою повагою. З ним пов’язано дуже багато прикмет і повір’їв, які стосуються змін в природі. В народі вірили, що на Олексія ворон-крук сам купається і купає своїх діток перед тим, як випустити їх яа волю. Вважається, що саме цього дня лисиці переселяються зі старих нір у нові. Нібито перші три дні після переселення ходять вони наче сліпі і глухі, та кури їм сняться. Це тільки повір’я. Але є й прикмети, за якими визначали, чого чекати далі. Якщо журавлі повертаються з вирію і дружно курличуть, коли летять, треба очікувати на тепло. Якщо день на Олексія теплий, то й вся весна буде теплою, а рік видасться багатим на врожай.
Якою б не була погода на Олексія, обов’язково заспіває пташка-вівсянка. У народі її спів передають приповідками: «Цінь-цінь-цінь-цвірінь, іди, діду, сій ячмінь» та «Літо-літо, сінокіс, кидай сани, бери віз».
А якщо вже покинув господар сани і полагодив для роботи віз, то весна почалася справжня.