Зробіть синтаксичний розбір речення зі всіма добрий - собі лихий. кого добро нагріє, той дуріє. як не було добра змалку, то не буде до останку. світ не без добрих людей. там добре, де нас нема. добро і краса житимуть вічно

добро(підм.) і краса(підм.) житумуть(присуд.) вічно(обстав.)

(розпов.,неокл.,пошир.,повне,двоскл.,неускл.)

Собаками загнаний на списи, стікаючи гарячою кров’ю в останній несамовитостігриз залізо наконечників трощив дерево списівищ. його випружене тіло лиховісноскрикувало в тисячних вогнях, воно ось-ось мало вибухнути червоною кривавістю.але звір, видно, відчував наближення останньої миті. він не хотів смерті, прагнувуникнути того кінця, після якого вже не буває початку. переповнений передсмертнимриком, він жахнув з кола знищення. йогозатьмарені болем очі все ж здобулися на ще одне зусилля, щоб забачити вільнийпроміжок. задране в лютій зневазі, рило хапливо нюшило дорогу, заволохатілі вухавловлювали щонайменші продихи лісового повіву волі. умить лишив кабан у тійулоговині людей собак гострі, довгі списи і помчав по схилу вгору, де самотньоприглядався до ловів князь ярослав (п. загребельний).

Вісторію живопису ісаак ілліч льовітан увійшов перш за все як пейзажист. льовітан - творець так званого «пейзажу настрою». художник умів дуже тонко передати різноманітність стану природи, дати відчути всю красу навколишнього світу.на картині «золота осінь» ми бачимо березовий гай в мідно-золотому осінньому убранні. у глибині лугу втрачається річка, на лівому березі якої стоять стрункі біло-жовті берізки і дві осики з вже майже опалим листям. вдалині видно червонуваті вітки чагарника. земля укрита жовтіючою травою. а на лравюм бережу річки - ряд ще зелених верб, які ніби чинять опір осінньому в’яненню. річкова гладінь здається нерухомою і холодною. на і» і верхні води відбивається: світле небо з білими хмарами. осінній день, зображенний художником, повний світла. у картині переважають життєрадісні світлі стіни. майже на лінії горизонту помітні контури далеких будов, лісу, полів, що її шсівають озиминою. пейзаж «золота осінь» зображає иайліричнішу з пір року. «смутна пора і чарівність. приємна мені твоя: прощальна краса», - так сказав про золоту і тінь олександр сергійович пушкін. напевно, саме ці терміни повторював про себе ісаак льовітан, пра.цюючи над своїми знаменитими пейзажами. художник іноумів осінь перш за все як свято фарб, як прощання з літом. пейзаж цей не шівіває сумних думок лро майбутня) довгу зиму. адже в природі все однаково   удово, і кожна з пір року має свою неповторну красу. дивлячись на картину «золота осінь», глядач мимоволі проникається глибоим відчуттям любові до рідної природи, що дарує нам незабутні хвилини висоти насолоди прекрасним.