Скласти з поданих слів прислів'я літо, що, припасло, спитає, зима.

Зима  спитає, що літо припасло.

Роки йдуть, часи минають. огляньмося навколо і подумаємо. мені здається, що зараз ми приділяємо занадто багато уваги речам. більш, ніж вони на те заслуговують. де в кого вони стали майже метою життя. чому це так? звичайно, кожному хочеться мати красивий одяг, елегантне взуття, чудову косметику. 1 цілком природно, що людина прагне гарно одягтися і взагалі чудово виглядати. але… існує одне “але” – речі ніколи не повинні посідати чільне місце в нашому житті, тому що у людини є найцінніший скарб – її душа. я вважаю, що головне у кожного – це його внутрішній світ, його інтереси, знання, вміння. але ще й ставлення до людей, до навчання, до роботи, а також заслуги самої людини, її самооцінка і самоаналіз. одна моя знайома весь час скаржиться, що в неї немає справжніх друзів. все в неї є: і магнітофон, і косметика, і різні цікаві дрібнички. і дарує досить часто вона їх своїм знайомим. а ось друзів нема, і на душі у неї погано. я думаю: а що вона зробила, щоб придбати друзів? чим вона цікава? що вміє сама? мабуть, нічого. їй не слід думати, що людину можна зробити другом, давши їй поносити модну річ чи щось подарувавши. друзів треба завойовувати. не дивитись на людей з презирством. не поводитись із ними нахабно. не ставити себе вище за інших. бути привітним і лагідним, поважати людей, частіше усміхатися. тому я порадила знайомій дівчині проаналізувати свою  поведінку і попрацювати над собою. треба бути цікавою людиною. для цього – більше читати, відвідувати різні гуртки, мати якесь хобі. і тоді, я сподіваюсь, моя знайома знайде собі справжнього друга. отже, я бажаю всім людям душевного багатства. я хочу, щоб люди робили побільше добрих справ, а не були подібні до горезвісного гоголівського героя плюшкіна – персонажа “мертвих душ”.

Проблема батьків і дітей — це вічна проблема людства. бо як би не змінювалося суспільство, як би бідно чи багато не жили люди, ця проблема завжди залишається, тому що діти завжди хочуть жити самостійно: самі будувати своє життя, робити свої помилки і самі за них відповідати. і. с. нечуй-левицький у повісті «кайдашева сім'я» показав, як і чим жило молоде покоління в перші десятиліття після скасування кріпосного права. важко було старшому поколінню, а молодому все було вперше: вперше будували своє життя некріпаками, вперше одружувалися за велінням свого серця, а не за велінням пана. а старше покоління хотіло, щоб їх слухали, як все життя слухали вони своїх батьків, пана тощо. розпад патріархальної сім'ї — це нелегкий етап у розвитку сімейних традицій, але життя змінюється і вносить свої корективи. молоді кайдаші хочуть жити по-новому, краще, ніж їх батьки, не хочуть і коритися батькам, бо вважають, що так, як жили їхні батьки, вже жити не можна — це вже минуле, а нове життя — будувати їм, молодим. щоправда, і вони не знають, як його будувати. я підтримую молоде покоління повісті в їх намірах будувати своє життя самостійно. і тому мені здається, що, одруживши синів, старі кайдаші повинні були їх відділити. однак старшим хотілося керувати молодими, як ними керували все їхнє життя. молоді кайдаші — працьовиті, люблять свої сім'ї, однак надмірне прагнення бути самому господарем затьмарило повагу до батьків і все те хороше, що вони їм дали. тому мені не подобається, як у боротьбі за приватну власність вони втрачають подекуди людську гідність. більш до вподоби мені лаврін і мелашка, бо я люблю людей ніжних, добрих душею, які мають ласкавий погляд, уміють розуміти прекрасне. мені здається, що потрапивши у становище цієї боротьби за «моє — твоє», вони зуміють все ж таки зберегти любов одне до одного. карпо і мотря, на мою думку, зовсім «зачерствіли», почуття їх любові замінилося матеріальними цінностями, а їхні діти не бачать батьківської любові й не виховують у них і любов до близьких, а значить, ростуть вони у становищі нелюбові. і це, звичайно, дуже недобре. я ніколи не міг зрозуміти, як можна підняти руку на людину, яка дала тобі життя, яка виховувала і доглядала тебе. і якщо вже життя склалося так, що дружина і матір не розуміють одна одну, то син повинен зробити все, щоб хоч повагу зберегти, якщо немає любові. ось таке моє ставлення до молодих кайдашів. з одного боку, я їх підтримую і розумію. з іншого боку, я не можу їм вибачити неповаги до батьків.