Виступ під час дискусії : "чи престижно нині бути патріотом"?

патріотизм - річ цікава, але тонка, бо легко може перейти в націоналізм, а цього, на мою думку, допускати не можна. особисто для мене патріотизм - це любов до своєї держави, її мови, населення, традицій, символів і т.д. свою батьківщину треба любити й поважати, бо для кожного, хто дійсно любить свою країну - вона найкраща. зараз, хоча в нас ніби й демократія, і свобода слова, нажаль, патріотами є меншість. особисто мені боляче слухати, коли мої знайомі кажуть про те, що хочуть виїхати, звідси, бо їм погано жеветься. тут мені згадуються слова шевченка " всюди, де нас "(по-моєму так. вже давно читала "кобзар" треба знову перечитувати. погано пам'ятаю). це говорить про не любов таких людей до україни, особисто я про таких людей кажу "це люди, які народилися не в тій державі, в   якій повинні були". не треба рівнятися на інші країни, треба йти власним шляхом розвитку. а для того, щоб країна процвітала усі її громодяни повинні мати патріотичні почуття. бо яке може бути відродження країни й самої нації без нац. почуттів? дехто може сказати, що питання патріотизму було актуально лише за часів кріпацтва та залежності нашой країни від інших держав. але зараз патріотизм дуже потрібен для того, щоб пробудити національну свідомість, повернути високодуховну сторону нашої культури, яка, нажаль, зараз стала морально деградована.   зараз навіть становище нашої мови не зовсім зрозуміле - її притісняють, вводять другу державну мову, це не правильно, бо без мови ми не нація. 

приходимо до висновку, що коли людина любить свою країну та народ, поважає його традиції, звички, живе за священними заповітами пращурів, то такою любов'ю можна домогтись наукового, економічного та культурного розвитку нашої країни. ми повинні любити та розвивати свою країну, це і нам, як особистостям, духовно розвиватися. 

політ моїх думок, сподіваюсь, зрозуміло)

всего тетрадей 12. высчитаем вероятность изъятия одной тетради в линию: 8/12=2/3

у нас остается уже 11 тетрадей всего и 7 в линию, соответственно считаем уже 7/11

далле все умножаем: 2/3*7/11=около 42,4%

Цього поета представляти, либонь, не треба. без нього важко уявити собі сучасну українську естраду. кожен відомий композитор хоч раз та звертався до його творчості і рідко хто з популярних співаків не залучив до свого репертуару хоча б однієї пісні на його вірші. його концерти збирають багатолюдні аудиторії, його знають і люблять далеко за межами нашої держави, скрізь де є українська діаспора. вадим крищенко - заслужений діяч мистецтв україни, професор кафедри культурології національного аграрного університету, лауреат літературних премій імені і.с. нечуя-левицького та імені дмитра луценка, автор великої кількості поетичних збірок. саме за пісенні здобутки йому присвоєно рідкісне для поета звання народного артиста україни.

Объяснение:

Замість вільної артистичної творчості з’являються нові будови, роблені по шаблонових проектах, надісланих з Петербурга й Москви, не пристосованих не тільки до мистецького смаку українців, а й навіть до підсоння України. Нарешті в 1800 р. виходить наказ російської влади, яким зовсім забороняється будувати церкви українського типу. Замість того від середини XIX ст. з’являються обридливі церкви у псевдо візантійському й ніби "московському" стилі. Но дивлячись на це, українська творчість не вгасає, пристосовує шаблонові проекти до свого смаку й дає ряд нових своєрідних творів.

Як відміна класичності, на початку XIX ст. приходить стиль ампір (із франц. "стиль імперії"), який мав замилування до спокійних монументальних форм римського взірця, широких зовсім гладких стін, округлих колон т. зв. дорійського ордеру, півпольних вікон та ступінчастих низьких і гладких аттиків над колонадою.

Одначе й стиль ампір мусив зробити багато поступок українським будівничим традиціям, особливо в маленьких провінціальних палатах та будиночках, де ґанки, галерейки й мансарди (поверх, що уміщено під самим дахом будови) набирають своєрідних українських рис. Із визначних українських архітекторів цієї доби можемо згадати В. Ярославського в Харкові (будинки в Харкові, на Харківщині й Херсонщині) і А. Меленського в Києві (Контрактовий дім, перебудова бурси, розбудова Подолу 1811 р.).

Відтепер найбільше розвивається міське будівництво. Постає цілий ряд нових ратуш (Харків, Полтава, Київ, Львів, Чернівці), що знаменують собою останнє зусилля самоврядування українських міст. Всі вони квадратового заложення, з квадратовою вежею, простих і холодних мас та гладких понурих стін. Таким самим характером відзначаються тріумфальні брами, колони-пам’ятки, які в той час любили ставити з нагоди різних подій.

Одну з кращих колон (за проектом, архітектора А. Меленського) було поставлено в Києві в 1802 р. з нагоди повернення Києву відібраного в кінці XVIII ст. Магдебурзького права й сполученої з ним самоуправи міста (пізніше, щоб стерти всякі сліди цього символа, російські урядові кола стали називати колону пам’ятником "Хрещення Русі").

В першій половині XIX ст. при новому адміністративому поділі України в стилі ампір постає більшість державних будинків Полтави, Чернігова, Києва, а на запорізьких степах — Одеси й Херсона.

Остання стадія класичності наступає в другій половині XIX ст. за часів царя Миколи І, коли будови набирають особливо понурих і сурових форм, прикладом чого може служити будинок університету в Києві. З церковних будов у стилі ампір найбільше збереглося на Харківщині й особливо Полтавщині (Хорол, Ромни, Лубни, Пирятин, Прилуки).

В заложенні вони переважно хрещатої форми. Це, наприклад, собор у Хоролі 1800 — 08 рр., що близько стоїть до давніших будов XVII — XVIII ст., але лише з одною середньою банею на округлому гладкому під баннику. З більших будов з цієї доби походять собори в Одесі, Херсоні та Кременчуці, що належать до течії академічного класицизму, який почав плекатися в офіційних технічних школах Росії.