Підмет виділенно у реченні а ) я стежу за хмарами . ловлю їх світлий шум. б) на думку о.гончара , нашу індивідуальність створює память . в) мене водило в безвісті життя , та я вертався на свої пороги . г) сирники здебільшого поливають сметаною або медом. д) цінує розум вигадки прогресу , душа скарбі правічні стереже .

Память створює життя водило

Кожного дня ми йдемо людними вулицями, бачимо тисячі облич,   з телевізору дивляться на нас якісь незнайомці, з радіо чуємо нові голоси. та чи хтось з них для нас щось значить? чи думаємо про них? а може настати такий момент, що один з цих мільйонів незнайомих людей може стати найдорожчим скарбом у світі, радістю, надійним плечем. це просто неймовірне диво, яке відбувається загадково: хтось раптово стає другом. а хто ж він друг, справжній друг? багатий, що подарує цінні подарунки чи пригостить   якимось делікатесом? освічений "знайка" який виправить всі мовленнєві помилки і "загрузить" інформацією? ні? а хто тоді? на мою думку , справжній друг - це людина. перш за все це людина. і власне вона має і людські якості - не зрадить, не оббреше, підставить плече і подасть руку у важку хвилину.

Безумовно, традиція запрошувати на радість дітворі ряженого діда в багаті будинки прийшла до києва зі столиці імперії. але звідки прийшов власне дід мороз? шлях його був довгий і зайняв більше десятка століть. причому за час шляху він змінив чимало імен - позвизд, карачун, зимник, тріскун, студенець, морозко, мороз іванович, ялинковий дід,  чугайстер   в   як свідчить древній синопсис, позвізд був третім з кумирів, які були встановлені у києві князем володимиром (ще не хрестителем, а затятим язичником). відомий також як посвист і вихор, давньослов’янський бог відрізнявся від нашого діда швидше вдачею, ніж зовнішністю. він мав розкішну бороду, довгий, крилатий одяг, з його шати йшов сніг, а вітри майоріли за ним замість плаща. в і слуг - вихорів і бур - він носився по небу, а у вигляді подарунка слов’яни просили його не завдавати їм зла.  і, до слова, нинішня традиція будувати «ді» персональні будинки у великому устюзі, архангельську або лапландії має не менш давню історію. статуя позвизда займала почесне місце на капищі, спорудженому по центру старокиївської гори, навпроти княжого палацу. але прямо під києвом в чистому полі для повелителя снігу і граду був збудований храм. щоб той, втомившись від польотів, міг відпочити від лихих справ у своєму власному будинку і згадати, як його шанують кияни.  у дохристиянські часи улюбленець князя володимира був божеством демісезонним. так само, як і пізніша його іпостась, про існування якої селяни, зі зрозумілих причин, пам’ятали не тільки взимку. примхи господаря поганої погоди позначалися і навесні, і влітку. тому в переддень різдва і в українських, і російських, і білоруських селах дух холоду запрошували в будинок одними і тими ж словами:   «ой, мороз, мороз, іди в хату кутю їсти. взимку ходи, а на петрівку не ходи» .