Скласти твір-опис в художньму стилі місцевості (вулиці, села міста)

Яможу запропонувати один із своїх творів про тараса шевченка, у якому описується його село. рідна  домівка  - місце, де тебе завжди чекають, підтримають, вийти із заплутанного лабіринту долі  кожен колись стане дорослим, самостійним. багато хто поїде на чужину. але ці люди ніколи не зможуть там повністю себе реліазувати, стати справді у них в серці завжди буде невеличкий сірий комочок печалі. саме він буде проситися у ті щасливі дні дитиства, смішні, радісні випадки з життя, за тим вогником, який палає в домівці, вогником родинного затишку, любові.. у цей вогник завжди пі, наші близькі, рідні люди, дрова, щоб світло, яке випронює він, вийти із темного коридору долі. адже це так приємно відчувати, що на світі є людина, яка зможе завжди прйити тобі на допогу, ніколи не залишить в біді. ці самі люди - батьки. саме вони завжди хочуть дати нам все найкраще, можливо, не завжди так, як того хочеться, проте вони стараються. і потрібно пам'ятати, що у когось і цього всього немає.на світі є багато сиріт. хоча ці люди не мають батьків, вони не , більшість із них.яскравим прикладом моїх слів є велетень української літератури, кобзар тарас григорович шевченко. коли хпопчикові було 11 років, він залишився без батьків. його важка доля - кріпацтво, всі випробування долі, не змогли встояти перед його рішучістю творити, дати людям надію на краще майбутнє. ця людина - справжій патріот. кожна його поезія пронизана болем про рідний край, україну.у його віршах відчувається біль за своєю домівкою, адже він розумів, що це - найрідніше його місце.  під час читання його творів, я у фантазіях предсталяю картини, які зображує поет, заодно і його село - моринці.у моїй уяві постає зелене місце, яке ніби сама матінка-природа держить у руках. на вулиці сидить старенька бабуся, на старій дерев'яній лавичці. перед нею, на зеленій траві, діти, які граючись з рижим котиком, слухають її фантастичні історії.будинки надзвичайно старі, вгрузлі в землю. віконечка розміщені низько біля землі, ніби дивляться за маленькими лісовими мешканцями, робітниками - мурахами. дах хатинки зроблений із сіна, яке омивається сонячними промінцями. двері зроблені із старої деревини. біля кожного дому росте смачний виноград. мальоничі городи, неначе солдати стоять один за одним в ряд. на них ростуть багато різноманітних овочей: обрана в шубу капуста, стиглі огірочки, червоні помідори, картопля у цій місцевості добре розвинене скотарство, тому в кожній хаті було по свині, корові, декількох десятках куриць, гусей.  а які прекрасні тут ! неможливо надивитись. багато квітів росте там: маки, чорнобривці, кульбаба, конвалі але найбільше виділяється височезний старий дуб, який манить своєю крастою. у спеку під ним можна добре відпочити, поспати, що неоднаразово робили діти. а коли заходить сонце все поле перетворюється на арену чародійства! кожна рослинка і височезний дуб переливаються у різні кольорові гамми, неначе веселка у глибокому синьому небі.десь тут, ховається від сварки, побиття, тарас. сівши з пезликом, фарбами і бумагою в руках, творить він нову неперевершену картину. це не просто витвір,-це шедевр. його рука ходить легко і вільно по листку бумаги, малюючи. а картина витончена, "смачна".цей хлопчина, навіть, не запідозрює, яку велуку роль зіграє в українській літературі, який великий стрибок тарас зробить у ній. я, справді, дуже гордий, що пишу про таку велику людину.  а в моринцях настала ніч. навкруг повна тишина, тільки маленька зозуля розриває її на частинки. село заграло новими барвами..ні, воно не здається похмурим. все навколо загадкове, ніби чекаюче своєї відгадки. це чарує всіх, хто побачить його.а дуб, у свою чергу, здається порталом в інший світ, такий же кожне місце чарівне по своєму, красиве. тільки людина, яка справді любить, шанує свій рідний край зможе відкрити це неперевершене творіння природи.

Добрий  день, друже! -привіт, сашко! -як твоï справи? чим займаєшся? -в мене все добре. я відремонтував свій велосіпед і після обіду збираюсь до річки. -здорово! ти ïдитимеш один чи з ким-небудь? -оце ж і телефоную до тебе, щоб запросити з собою. ну як тобі? -я згоден, але треба спитати дозволу  у батьків. і мені ще наказували купити у супермаркеті печиво. -добре, запитуй в батьків, а я почекаю на тебе. - ти встигнеш пообідати? -да, зараз мене  вже кликають до  столу. -як  тільки  звильнюся,  я  зателефоную  до  тебе. -  бувай,чекатиму! -до зустрічі!

Тільки-но сходить сніг навесні, до життя пробуджуються одні з найулюбленіших дерев, що ростуть у наших краях. вони прикрашають вулиці українських міст та парки, а також ліси та поля. вони ростуть майже скрізь. це берези.весна ще не запанувала у світі, а під білою березовою корою вже стрімко біжать соки. це гарне дерево після зимового сну готується до нової пори.спершу набухають яскраво-зелені березові бруньки. потім вони розкриваються у клейкі запашні листочки. я обожнюю їхній запах після запахів зими та сирості – адже це справжній аромат весни та життя! спершу ці листочки маленькі та схожі на сердечка. поволі вони стають більше та одягають білокоре деревце у шати свіжої зелені. тоді дерево прикрашає себе ще і пахучими світло-зеленими сережками.бувають берези із сірою корою, навіть із чорною. наука каже, що видів цього дерева у світі зустрічається біля ста сорока. але найгарніша – це біла береза. навесні вона нагадує тоненьку юну дівчину. гнучка берізка наче вдягнена у сліпучо-біле вбрання, подекуди з чорними смугами. а зверху ще й яскраво-зелений плащ накинутий. до того ж ця красуня одягає сережки. берізки навесні дарують нам, окрім насолоди своєю красою, ще одну цінну річ. це березовий сік, який дуже корисно пити, особливо дітям. лісничі вміють зібрати цей цілющий напій обережно, щоб зайвий раз не зашкодити дереву. але деякі «збирачі» роблять це жорстоко, полишають на дереві надрізи, наче відкриті рани, з яких даремно тече сік. не можна такого робити, берізки треба берегти. і тоді кожної весни красуні в сережках будуть радувати нас своїми стрункими постатями, свіжими ароматами та, у разі потреби, живильним напоєм.