Переведіть на українську, будь ласка каникулы < > радуются школьники. это простое земное слово < > обязано небу своим появлением. в древности каникулой называли самую яркую и самую главную звезду в созвездии большого пса. она каждый раз появлялась на небосводе в разгар лета. в июле начиналось самое жаркое время года, когда школьникам и студентам давали передышку. в честь звезды эти дни и прозвали каникулярными. сначала каникулами называли только летний отдых. потом слово < < каникулы> > стало относиться ко всякому перерыву в учении : летом , зимой , весной. потому мы сейчас и говорим : < < летние каникулы , зимние каникулы, весенние каникулы.> > будь ласка, даже треба!

<<У нас зараз канікули!>> радіють школярі. це просте земне слово <<канікули >> зобов'язане неба своєю появою.
У давнину каникулой називали найяскравішу і саму головну зірку в сузір'ї Великого Пса. Вона кожен раз з'являлася на небосхилі в розпал літа. У липні починалося самий жаркий час року, коли школярам і студентам давали перепочинок. На честь зірки ці дні і прозвали каникулярными.
Спочатку канікулами називали тільки літній відпочинок. Потім слово << канікули>> стало ставитися до всякого перерви в навчанні : влітку , взимку , навесні. Тому ми зараз і говоримо : << Літні канікули , зимові канікули, весняні канікули.>>

Василько був найстарший у сім'ї Якима. У Святий вечір його непокоїло те, що батько сидів на підлозі, схиливши голову. Хлопчик знав причину — батько нездужав і грошей не було викупити у шевця мамині чоботи. Та ось "щасливий" випадок, здавалося б, врятував становище. Якомусь чоловікові сподобалася ялинка, що росла в їхньому садочку. Він хотів її купити для панських дітей. Коли Василько це почув, у нього на "очі набігли сльози. Адже ялинка була для нього маленькою радістю і втіхою. Він намагався заперечити, але побачив у очах батька невимовний смуток. Як не боляче було Василькові віддавати ялинку, але перемогла любов до батьків і розуміння становища: батько хворий, сім'я бідує

Хлопчик має добре серце. Це виявляється й у ставленні до ялинки як до живої істоти. Коли її рубали, то Василькові здавалося, що вона от-от застогне. Тому він мало не плакав від жалю. Але не до цього було, бо довелося лагодити сани, запрягати коней і везти зелене деревце панам. З болем у серці Василько вирушає в путь. Коли хлопчик в'їхав до лісу, вже сутеніло і йому було холодно і страшно, "навкруги вила хуртовина, бурхав холодний вітер та крутив снігом". Раптом коні зупинилися, і він із жахом виявив, що зламалися сани. Треба було мати неабияку мужність, щоб не розгубитися, не втратити надію на порятунок. Розпрягши коней, кмітливий хлопчик вирішив повернутися додому, однак невдовзі зрозумів, що заблукав, "здорові дуби стояли в лісі, мов страховища, і звідусюди простягали до нього цупкі чорні гілки". У лісі вже зовсім стемніло. Десь недалеко вили вовки. Та удача не зрадила Василькові. Мабуть, через те, що він був сміливий, розумний і мав добре серце. Коцюбинський, на жаль, не розповідає нам, як хлопчик врятувався. Зате він описує радість і гордість батьків за свого сина.

Я певна, що, прочитавши цей твір, ровесники захочуть бути схожими на Василька.

Мой небольшой дом на окраине города, практически, весь год утопает в раскидистых кронах старого сада. Когда, с приходом весны, голые ветки покрываются фруктовым цветом – бело яблочным, розово абрикосовым и багряно вишневым, его бревенчатые стены растворяются среди множественных стволов деревьев. Набухшие почки выбрасывают россыпи молодой листвы, которые все гуще и гуще покрывают раскидистые кроны. Знойное лето никогда не добирается до таинственных глубин моего чудесного сада, разросшегося многочисленными, ягодными кустарниками. Часто прохожие присаживаются на резную скамейку у ворот моего дома, чтобы отдохнуть в тени старой черешни. Мне очень нравится моя улица, узкая и цветущая, убегающая извилистой лентой серпантина к морскому причалу. Из-за живых изгородей виноградной лозы свешиваются тяжелые ветки с созревшими плодами, словно приглашая отведать свои дары. Ближе к морю воздух становится легче и свежее, обдувая своим приятным дыханием разомлевшие тела отдыхающих. Барашки плещущихся волн разделяют белый пляж и побережье узкой, серебряной полосой, похожей на змеиную чешую, переливающуюся в солнечных лучах сверкающими боками. Далекая линия горизонта едва просматривается в слиянии синевы небес и моря.