Досягнення українців з використанням прикметників вищого ступеня порівняння прикметників (4 речення)

Люко дашвар уже в который раз поднимает важные для общества темы. книга "село не люди" специфическая уже по названию,перед тем,как начать ее читать,выслушала и прочитала множество отзывов и у всех абсолютно разные впечатления. в книге описана жизнь в небольшом украинском селе в наше время,их нравы и порядки.главная героиня - девочка-школьница катя,которая влюблена в женатого мужчину романа,отца ее меня возникали спорные эмоции,с одной стороны сама не раз влюблялась в старших парней,но с другой стороны именно из-за кати умерли ее родители и село стало кучей удивляют и другие стороны сельской жизни-как девочки радуются покупке заколок и какой-нибудь дребедени,мальчики верят глупым советам-в итоге один из них для человека,живущего в большом городе,это непонятно и но книга действительно заставляет вполне возможно,что где-то так

Розлютилася стара зима й задумала все живе зі світу звести.  спочатку вирішила вона до птахів дістатися: набридли пернаті своїм криком і писком. подула зима холодом, зірвала листя з лісів і дібров та розкидала їх по дорогах. нікуди птахам подітися; почали вони зграйками згуртовуватися, думоньки думати. зібралися, покричали та полетіли за високі гори, за сині моря, в теплі краї. залишився горобець, і той під стріху забився.бачить зима, що птахів їй не наздогнати – накинулася на звірів. запорошила снігом поля, завалила кучугурами ліси, вкрила дерева крижаною корою та посилає мороз за морозом. ідуть люті та злі, з ялинки на ялинку перестрибують, потріскують і поклацують, звірів лякають. але тварини не бояться: в одних шуби теплі, інші у глибокі нори заховалися; білка в дуплі горішки гризе, ведмідь у барлозі лапу смокче; зайченя, плигаючи, гріється, а конячки, корівки, овечки давним-давно в затишних хлівах сіно жують. ще дужче злиться зима – до риб добирається. посилає мороз за морозом, один відодного лютіший. морозці жваво біжать, молотками голосно постукують: безклинів  по озерах і річках мости зводять. замерзли водойми, але тільки зверху, а риба вся вглиб пішла: під крижаною покрівлею їй іще тепліше.– ну, постривай же, – думає зима, – дістану я людей! і знову шле мороз за морозом, один  від  одного зліше. заволокли хурделиці візерунками вікна; стукають і у стіни, і у двері, що аж  колоди  лопаються. а люди затопили печі, смажать собі млинці гарячі та із зими сміються. доведеться кому по дрова в ліс їхати – вдягне кожух, валянки, рукавиці теплі та як почне сокирою махати, аж піт ллється. а на дорогах, ніби зимі на сміх, вози потягнулися: від коней пар в’ється, візники ногами топчуть, рукавицями плескають, плечима смикають і морозець підхвалюють. але найприкріше здалося зимі, що малі діти – й ті її не бояться! катаються собі на ковзанах і на  полозках, у сніжки грають, баб ліплять, гори зводять, водою поливають і ще мороз кличуть: «прийди ! » щипне зима зі злості одного хлопчика за вухо, іншого за ніс, щічки побіліють, а малий схопить снігу, почне терти – й розгориться в нього обличчя, як вогонь.бачить зима, що нічим їй не перемогти, та заплакала від злості.