Замітка дискусійного характеру розвиток інтернету в найближчі роки докорінно змінить систему освіти

говорять, що інтернет незабаром витіснить книжки. більшість, мабуть, підтримає цю зміну. проте, на мою думку, це спричине лише деградацію суспільства. підлітки стають залежними від соціальних мереж. реальність зміщується на більш пасивне спілкування. тому,не забуваймо, що в школах діти не лише навчаються, а й знайомляться з іншими, розширюють свій кругозір.

прогнозують, що в майбутньому люди практично не виходитимуть із дому. все можна буде зробити за ї мережі. і навчатися також. але це, як на мене, є менш продуктивно, бо вчитель- незамінний порадник і друг, джерело людських знань.

дехто вважає, що оновлення в системі освіти лише підуть   на користь. бо світ бузупинно змінюється, і необхідно йти в ногу з часом.

але, все ж таки, думка кожного гідна поваги. і, можливо, не слід завчасно заглядати в майбутнє?

кожного дня люди роблять добрі вчинки, і лише деякі з таких вчинків вважаються героїчними. наприклад, перевести стареньку бабусю або сліпу людину через вулицю – це добрий вчинок, але не подвиг. а от врятувати людину під час пожежі – вчинок, безумовно, героїчний. де ж полягає межа між добрим вчинком і героїчним? на мій погляд, добрий вчинок буде героїчним, коли людина, що робить цей вчинок, сама ризикує. рятуючи того, хто тоне, можна потонути і самому, а виносячи людей з палаючого будинку, ризикуєш отримати опіки, а то й загинути. саме тому рятувальників і пожежників називають людьми героїчних професій.   для мене особисто, героєм є та людина, яка пожертвувала чимось важливим або навіть власним життям заради когось або чогось. герої – це люди, які творять добро і заслуговують поваги. є заслужені герої, визнані урядом і відомі на весь світ, а є герої, про яких ми навіть не чули, і вони тихо продовжують жити в тіні

Одного разу зі мною трапилася неприємна пригода. мабуть, в мене ще мак цвів у голові. розпочалося з того, що в крамниці мені дали більшу здачу, ніж потрібно. я одразу  вхопив очами, що грошей було більше, та не сказав продавцеві, бо давно вже  поклав очі  на наклейки з автівками, а батьки  були проти  купувати їх. тож я витратив гроші на ці наклейки. та коли прийшов додому, якось мені  неспокійно на душі  було. соромно, хоч і грошей було  на одну панюшку. і наклейки зовсім не радували. тоді я пішов до мами та виклав їй  усе як на духу. від сорому моє обличчя  налилося жаром. та мама сказала, що нічого страшного. якщо я зрозумів, що  на чужому нещасті щастя не збудуєш, тож нехай це буде для мене  урок. вона дала мені грошей, які я відніс продавцеві. та була приємно здивована та подякувала мені за чесність. в мене ніби  камінь звалився з душі.