Не давно я прочитав комедію Тараса Григоровича Шевченка “Сон” “У всякого своя доля”. У цому творі я хочу поділитися з вами о моїх враження отриманих після прочитання цієї комедії. Перше що вразило мене-це епіграф поеми, в якому автор розкриває головну ідею твору: довести до читача правду про країну зла та насильства. На самому початку автор іронічно змальовує людей, які населяли країну і розповідає про їхню працю в таких рядках: “той мурує-той руйнує”. Сюжет поеми складається з 3-х картин в яких автор по черзі описує Україну, Сибір та столицю Російської імперії Санкт-Петербург. В першій картині автор дуже вдало змальовує рідні пейзажі та схід сонця в безтурботних тонах. Але раптом як грім серед ясного неба автор придивляється та баче: як під тином лежить опухла від голоду дитина, що не все так гарно на рідній земл,і що люди потерпають від експлуатації на панщині, мруть від голоду, тяжких хвороб. Ось що вражає в цій картині вдало змальований поетом пейзаж та страшні муки рідного народу на його красивій землі. Друга картина-це політ над вічною мерзлотою Сибіром. Тут автор також доносить до читача пейзаж, але зимовий. Далі герой комедії чує, як затріщали кайдани і як тяжко людям у неволі. Тут герой бачить не тільки злочинців, але й на думку автора, чесних і справедливих людей, одним словом цвіт нації. Ця картина ще страшніша за попередню, бо тут герой зрозумів до чого дійшов уряд зібравши всіх неугодних у тісній могилі. Далі герой ставить запитання: а за що народ терпить такі муки, і обвинувачує в цьому царя. Далі автор рішуче закликає боротися проти царату. Ось чим вразила мене ця частина, рішучістю автора та його закликами боротьби проти гнобителів. Третя картина, як і попередні починаються з пейзажу, але на цей раз вже міського. Автор описує російські міста. Коли герой потрапляє в столицю імперії то зустрічає свого земляка дрібного чиновника, який своєї рідної мови відцурався та чужої не навчився. Тут автор називає цього чоловіка мерзенним каламарем і описує його, як втратившого національну свідомість та гідність. Потім герой потрапляє до палацу царя і викрикує: “Ось де рай!”. Потім автор вдало змальовує панів, називаючи їх пикатими. Пузатими. Потім автор описує царське подружжя застосовуючи при цьому різні художні засоби. І вкінці автор доходить висновку що цар це не цар без тюрми народів-Сибіру, без своєї челяді, та чиновників. Ця частина дуже вражає сатиричними описами царату та чиновників. Ця сатирична поема дуже вдало поєднала в собі опис страждань простого народу, який не прокладаючи сил тяжко працює на своїй землі і водночас вмирає з голоду, та райське життя панів, які живуть собі безтурботно в розкоші та достатку.
Давид-Ольга
25.08.2020
Колибри - маленькое чудо природы, прекрасное и изящная. Она трудолюбивая как пчелка. И красавица, и заботливая мама. Все восхищаются ею и приходят в восторг от ее стараний и усилий принести пользу людям ,уничтожая многочисленных вредных насекомых. Она самая маленькая птица на Земле , а точнее вид колибри-пчелка. Обитает она на островах Куба и Хувентуд. Длина тела колибри-пчелки составляет всего 5 см, и это вместе с хвостом и клювом, а масса тела всего 1,6 грамм. Колибри-пчелка совершает более 90 взмахов крыльями в секунду, и благодаря чему можно услышать характерное жужжание. Это чудесная птичка и такая грациозная, быстрая и всегда занята своим делом. Это единственная птица во всем мире летать назад. Несмотря на свои маленькие размеры, это самая маленькая птица на Земле летает со скоростью 80 км/ч. Она быстра и ловка. Основу ее основного рациона питания составляют мелкие насекомые, а не нектар с цветков, как полагают некоторые. Насекомых колибри находит в цветках и ловит налету. За день колибри съедает в два раза больше собственного веса. Она прожорлива. Но ее красота всегда радует глаз всех людей на земле.
Дешево-дорого
Жваво-мляво,повільно
Повільно-швидко
Важко-легко
Удень-вночі
Більше-менше
Рівно-криво
Багато-мало
Весело-сумно