Напишіть будь-ласка твір-мініатюру на тему "моя майбутня професія програміст", !

Моя майбутня професія (програміст) я хочу стати програмістом. я зацікавлений в комп'ютерах. це цілий новий світ. багато людей продовжують кар'єру батьків чи дідусів, але це не у випадку зі мною. моя мати-вчителька, а батько-лікар. але я не хочу бути ні вчителем, ні лікарем. мої улюблені предмети в школі-, фізика, і, звичайно, інформатики. мене не цікавлять такі предмети, як ія, біологія або хімія. моє хобі-комп'ютерні ігри та програмування. у мене є комп'ютер вдома і можу годинами працювати на ньому. це набагато легше робити на комп'ютері, наприклад, щоб написати твір. можна змінювати текст стільки разів, скільки ви хочете, і вам не потрібно переписувати все, якщо вас щось змінилося. я думаю, що професія програміста може дати багато можливостей. комп'ютери є найбільш швидко розвивається сферою сучасної технології. ми живемо у вік інформації. і я думаю, що майбутнє-це просто заповнені з комп'ютерами. сьогодні в ії чи у сша люди можуть працювати, ходити за покупками і навіть ходити на побачення, сидячи за комп'ютером. у нашій країні комп'ютери були використані тільки протягом короткого часу. так після того як я закінчу школу, я хочу поступити в університет і вивчати комп'ютерні науки.

Природа в житті людини відіграє як матеріальне, так і духовне значення. Матеріальне, бо власне природа дає нам їжу, житло, одяг. І здавалося б, ця думка дуже проста, тому, дотримуючись цього погляду, людина повинна б бути вдячною природі. Якщо немає такого почуття, то принаймні треба розуміти таку просту річ: не доглядаючи, не удобрюючи поле, нічого сподіватися, що наступного року в тебе буде хліб на столі. 

Духовне значення природи в житті людини, на мою думку, почало втрачатися давно, коли людина стала більше приділяти уваги собі, своєму внутрішньому світу, а не своїм стосункам із зовнішнім світом. Колись дайбожичі, або язичники, не відділяли себе від природи, вони жили в ній і з нею. І характер поведінки, і навіть одяг були гармонійними з природою. Нині ж, чим більше викликів ми робимо, наприклад, у одязі, чим більше ми дотримуємося певної моди, а не гармонійного поєднання зручного й естетичного, тим більше ми відділяємося від природи. Природа не стає нам матір'ю, ким вона була для наших пращурів. А ми, як ті невиховані безбатченки, поводимося непристойно й ненависно. Терпіння природи не безмежне. Вона буде протестувати й посилатиме нам страшні попередження, наприклад Чорнобильська трагедія — це одне з таких попереджень. Та все ж таки я вірю в духовне відродження людини, адже вона приходить у цей світ безгрішним малям. Треба тільки частіше нагадувати людям, що вони — діти природи, її маленька частка. 

Моя мама.
Моя мама найкраща! Чому? У неї найгарніші (якого кольору)очі, в яких можна втонути. Це ніби золото, яке переливається кольорами сонця! А її волосся! Це речення сам напишеш, я не знаю яке волосся у твоєї мами. У моєї мами напрацьовитіші руки. Коли доторкуєшся до цих ніжних, лагідних рук, то складається почуття, ніби ти взяв у руку весняні квіти. Вона завжди мене підтримає, до ось тому я вважаю її милосердною людиною.
А коли вона злиться на мене із-за чогось поганого, то на її обличчі одразу видно любов і жаль! Я дуже люблю свою матусю, поважаю і ціную її, бо вона найкраща людина у світі!